Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider

Поиск

Вход на сайт

оцифровка минск цены

Комментарии

logo2

Музейні історії: Ретро-меблі - Етажерка

Етажерка з колекції Костянтинівського краєзнавчого музею З 2014 року у музеї експонується цікавий предмет меблів з лози, який складається з окремих відкритих полиць, з’єднаних між собою ажурними стійками. Це етажерка (від фр. «Etagere» - полиця, ярус). Етажерка з колекції Костянтинівського краєзнавчого музею
 Її історія починається в епоху Ренесансу. Тоді етажерку могли дозволити собі лише багаті європейці, антикварні вироби виготовлялись майстрами в індивідуальному порядку з червоного дерева і коштували досить дорого. Легкі полиці не захаращували простір, але дозволяли красиво і впорядковано розмістити різні дрібнички, квіти, книги, атрибути розкоші. Меблі виявились такими зручними, що з XVIII ст. у Франції розпочалось масове виготовлення етажерок у приватних майстернях. А на початку ХХ ст. їх виробництво перейшло від індивідуальних майстрів до великих фабрик. 
 Найбільш популярними етажерки стали у післявоєнні роки, коли люди не мали можливості придбати більш дорогі меблі. Етажерки були невід’ємною частиною інтер’єру будь-якого дому або квартири. Хазяйки намагались прикрасити етажерку, наприклад, накривали полиці серветками з мережива. 
 Ганна Григорівна Волонтир, колишня власниця подарованого музею чудового предмету меблів, використовувала свою етажерку для значущих і цінних для неї речей.
 Сьогодні етажерки знову входять до моди, для їх виробництва використовуються вже сучасні матеріали. Але старовинна етажерка з природних матеріалів – дерева або лози, може прикрасити вашу кімнату як дійсний витвір мистецтва.
 

Друзі музею

 
Портрет Байбара Володимир, костянтинівський художник
  Краєзнавчий музей продовжує цикл публікацій «Друзі музею». Сьогодні ми познайомимо вас з  Байбарою  Володимиром Володимировичем - членом Національної спілки художників України.
 Володимир народився у Костянтинівці 13 лютого 1956 року. Талант до малювання виявився вже в дитинстві, навчався у художній студії Палацу піонерів. Після закінчення школи працював у художньо-оформлювальних майстернях на місцевих заводах, служив в армії. З 1979 по 1994 рік працював у Костянтинівській художньо-оформлювальній майстерні. Вищу освіту отримав спочатку у Московському народному університеті мистецтв, а потім у Криворізькому державному педагогічному інституті на художньо-графічному факультеті (1988-1993 рр.). Викладав мистецтвознавство в одній з міських шкіл.
 У 2013 році, витримавши всі конкурсні випробування, став членом Національної спілки художників України.
 Художник творить у різних жанрах: пейзаж, портрет, історична тематика, натюрморт, марина. Цикли картин виставлялись на Міжнародних, всеукраїнських, регіональних виставках, у багатьох містах України - Києві, Донецьку, Дніпрі, Бахмуті, Полтаві: «Прагнення до гармонії», «Життєстверджуюча палітра», «Пейзажі, які звучать», «Музично-поетичний живопис». 
 В Костянтинівському міському краєзнавчому музеї проходили персональні виставки Володимира Байбара В.В. Маскарад Володимировича: «Від краси до натхнення», «Автограф на полотні». У 2016 році художник брав участь у виставці костянтинівських майстрів пензля до Дня художників України, у 2017 році - у творчій вітальні «Союз пера і пензля», у виставці до ювілею музею - «Костянтинівка очима художника», у 2018 році - у виставці до Міжнародного жіночого дня «Квіти жінкам Костянтинівки», у фестивалі творчості «Зустріч з прекрасним», у 2020 році – у виставці до Міжнародного дня художника «Починаючи з білого полотна». Талановита людина талановита у всьому: художник пише вірші, складає поетичний опис своїх картин.
 Картини Володимира Володимировича знаходяться у приватних колекціях в багатьох країнах світу - Австрії, Німеччині, Китаї, Румунії, США, Чилі, Греції, Росії, Білорусії. 
 Ознайомитись з творчістю художника можна на сайті «Портал образотворчого мистецтва» https://arts.in.ua/ де Володимир Володимирович постійно розміщує свої роботи. Переходьте на його особисту сторінку https://arts.in.ua/artists/Baybara_Vladimir/ і насолоджуйтесь переглядом більш 280 картин. 
 Колектив музею вітає свого друга, Володимира Володимировича, з днем народження!
 

Музейні історії: Еволюція «-фонів» - Магнітофон

Магн на сайт   Не так давно пішла в історію ціла епоха магнітофонів. Практично ціле століття люди не уявляли своє життя без них. Магнітофон – це пристрій для відтворення і запису звукових сигналів. 
 Історія винаходу магнітофону бере початок від розробки магнітного звукозапису американським інженером Оберлайном Смітом у 1888 році, який висунув ідею звукову інформацію записувати на  бавовняну нитку із сталевою тирсою.
 У 20-ті роки ХХ ст. європейські інженери працювали над покращенням звуковідтворення і пропонували робити магнітний запис на сталевому дроті, на паперовій стрічці з шаром порошкового заліза, на магнітній стрічці. 
 Перші магнітофони були котушкові. Магнітна стрічка намотувалась на дві металеві котушки, їх у побуті називали «бобинами». В музеї є магнітофон-бобинник «Романтик М-64». Мініатюрні котушкові магнітофони «бобинники» використовувались спецслужбами.
 З початку 50-х років конструктори об’єднали котушки і стрічку в одному корпусі - так виникла магнітофонна касета. А магнітофони отримали назву касетники. В експозиції музеї представлений касетник «Весна».  Масово касетні магнітофон з колекції Костянтинівського музею магнітофони набули широкого розповсюдження на поч. 1960-х. Найбільш відомі фірми, що випускали касетники, були Philips, Marantz, Sony. 
 Зараз в інтернеті можна зустріти об’яву про продаж таких магнітофонів. Можна купити магнітофон, патефон і, навіть, грамофон, людям старшого покоління можна освіжити пам’ять про минулі часи, а молоді дізнатись для себе щось нове.  А краще прийти до музею і подивитись на ці раритети. 
 

Музейні історії: Еволюція «-фонів» - Електрофон

на сайт електроф    В музеї зберігається переносний електрофон «Лідер 306 - моно», який доповнив колекцію «-фонів», і використовується для відтворення музики з грамплатівок різних форматів. Виготовлений на Саратовському заводі «Корпус».
 Електрофо́н (скорочення від застарілого терміна «електропатефон») - пристрій, що з’єднує електропрогравач, посилювач звуку та систему для відтворення звуків з вінілових грамплатівок. Своєю появою електрофон зобов’язаний системі звукового кіно «вайтафон». Завдяки «вайтафону» звук і зображення записували окремо. Звук розміщувався на платівці, а потім відтворювався з грамплатівки електрофоном.
  Винахідником електрофону у 1923 році став Джонг Магер, німецький на сайт електрофон теоретик музики, автор статей «майбутнє музики на радіо». Інструмент був випущений за допомогою компанії «Лоренз». Електрофон контролювався виконувачем, який рухав руку по півколу, створюючи плавне ковзання від одного звуку до другого. Інструмент був представлений на фестивалі «Donaueschingen» у 1926 році. У 40-50-х роках практично повністю витіснив грамофон і його портативний варіант - патефон.
   Електрофони використовуються до сих пір як у домашніх умовах, так і в електронній музиці у складі іншого інструменту. Вони є одним з основних інструментів роботи диск-жокеїв (діджеїнг) для специфічного використання - обертання диска руками в такт ритму.
 

Героїв стежина - від батька до сина: Зубкови

Річниці з дня загибелі 
Героя України Івана Зубкова 
та пам’яті Кіборгів Донецького аеропорту 
присвячується…
 
 Старший лейтенант Іван Зубков - Герой України, боєць 90-го окремого аеромобільного батальйону, народився у 1973 році в м. Деражня Хмельницької області в інтелігентній родині: батько - учитель музичної школи, мама - держслужбовець. У старших класах мріяв бути офіцером. Це рішення не випадкове -  його прадід і дід були офіцерами. 
С.В. Зубков Прадід Івана Семен Зубков учасник радянсько-фінської та Другої світової воїн. За даними «Книги Пам'яті України» пропав безвісти під час оборони Києва. 
Двоє  дідусів українського героя пройшли Другу світову від першого до останнього  дня і повернулись додому. Іван Семенович воював під І.С. Зубков Сталінградом, на Курській дузі, був учасником форсування Дніпра та битви за Київ, брав участь у боях у Східній Пруссії, штурмував Кенігсберг. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни. Цей родинний бойовий дух і передався  молодому Івану Зубкову.
 У 1995 році Іван закінчив Київське Вище військово-морське училище, ставши морським офіцером. Взимку 2013-2014 років брав активну участь у Революції Гідності на Майдані Незалежності в Києві.
В Донецькому аеропорту
 
 Наприкінці літа 2014 року пішов добровольцем захищати Україну. У складі 90-го батальйону, отримавши псевдо «Краб», пройшов Водяне, Піски, Тоненьке. Остання ротація відбулася в ніч 16 січня 2015 року - Донецький аеропорт. Українських бійців, які захищали донецьке летовище 242 дні, за стійкість, безстрашність і непереможність сепаратисти прозвали «кіборгами». Побратими ввічливо зверталися «Іван Іванич» і говорили про нього: «Невисокий на зріст, худенький, але така сила духу, що його слухались всі. І любили всі. Бо й він усіх любив.» Отримавши поранення у важкому бою, Іван залишився в аеропорту: «З хлопцями сюди зайшов, з хлопцями і вийду…» і продовжував відбивати наступ.
  Особисто прикривши відхід підрозділу, Кіборг Іван Зубков загинув 20 січня 2015 року в результаті підриву Меморіал загиблим Кіборгаму Костянтинівці другого поверху нового терміналу аеропорту. Але Кіборгом Іван став ще набагато раніше, коли у 1987 році на юнацькій фотографії друг зробив напис «Вано - Киборг», який став пророчим у 2014.
9 червня 2015 року старшому лейтенанту Івану Івановичу Зубкову посмертно присвоєне звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». 
  Іван Зубков отримав найвищі нагороди: ордени «Герой України», «Народний Герой України» і, Указом Президента України, його ім’я присвоєно 90 ОАеМБ  81-ї окремої аеромобільної бригади. Має багато нагород і відзнак: він Почесний Громадянин  Хмельницького, Деражні, Летичева, його ім’я носять навчальний заклад та вулиці рідного міста. Українською УПЦ нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України».
  Ім’я Івана Зубкова навічно вкарбоване в граніт меморіалу загиблим Кіборгам на території батальйону у Костянтинівці Донецької області.

До 115 річниці з дня народження костянтинівського письменника Василя Гайворонського

Василь Гайворонський  Василь Андрійович Гайворонський - український письменник, творчість якого почалася на початку 20-х років ХХ ст., член літературної спілки «Забой», «Всеукраїнської спілки пролетарських   письменників» та Об’єднання українських письменників «Слово». 
  Народився 14 січня 1906 року у селищі  Костянтинівка Бахмутського повіту 2. Батько Гайворонського праворуч  Катеринославської губернії. Батько Андрій Іванович Гайворонський, на фото праворуч, працював на пляшковому заводі машиністом парової машини, яка рухала верстати і давала електрику, про що свідчить фото яке зберігається у краєзнавчому музеї. Мати виховувала дванадцятеро дітей.
 Грамоті Василя навчав батьків приятель - дядька Федір Китаєв, який за рік навчив малого Василя вільно читати й писати. Василю дуже хотілось ходити до школи. Але туди приймали з восьми років. І мати вдалась до хитрощів - надала метрику сестриного сина, який був на три роки старший. Шість місяців Василь навчався під чужим ім’ям доки не викрився обман. Зрештою учителька Олімпіада Єпіфанівна дозволила Василеві вчитись далі, уже під моїм справжнім прізвищем. І із найстаршого за віком Павла Черненка він перетворився на наймолодшого учня в школі Василя Гайворонського.

Подробнее: До 115 річниці з дня народження костянтинівського письменника Василя Гайворонського

Музейні історії: Еволюція «-фонів» - Патефон

Патефон У 1907 році службовець французької фірми «Пате» Гільйом Кеммлер спростив дизайн грамофону: величезний рупор вбудував в середину корпусу і зробив новий апарат малогабаритним і переносним: він був скомпонований у вигляді чемоданчика, переносився у застебнутому виді за спеціальну ручку. Назва «патефон» більш була поширена в Радянському Союзі і об’єднувала два слова: «пате» назва фірми - виробника, «фон» в перекладі означає «звук». В інших країнах патефон називали по-різному – графофон, фонограф, віктрола, «гово́ряча машина».   З появою патефонів замість сталевих голок, розрахованих на програвання однієї платівки, стали використовувати сапфірові голки, розраховані на багато численне використання.
 Легкий м’який шерех і трепетне шипіння платівок не заважало, а навпаки створювало особливу теплу атмосферу для слухачів. Трішечки чаклунства над музичним апаратом за допомогою поворотів ручки патефону, і ось вже ллються звуки музики і голоси улюблених співаків.
 На початку ХХ ст. в світі щорічно випускалось 3 тис. найменувань грамплатівок загальним тиражем більш 4 млн. Але вже з середини 50-х років патефон став витіснятися електрофоном.
 

Музейні історії: Еволюція "-фонів" - Грамофон

 Грамофон експозиція Костянтинівського музею  У 1986 році в музеї з’явився оригінальний музейний експонат - грамофон. Цю антикварну річ передала музею родина Ларионових. Зараз він розміщений в інтер’єрі кімнати початку ХХ ст. 
 Грамофон винайдений 26 вересня 1887 року німецько-американським  винахідником Емілем Берлинером і був створений на основі фонографа Едісона. У грамофоні звук відтворювався з дисків, менше було спотворювань і додалося гучності. 
  Перша в світі платівка була зроблена із целулоїду (зараз вона зберігається у Національному музеї США у Вашингтоні). 
  Пізніше платівку зробили з ебоніту, але він погано піддавався пресуванню. Легенда стверджує, що пошуки кращого матеріалу для платівок завершились під час відвідування Берлинером крамниці одягу, де винахідника зацікавили ґудзики, вірніше матеріал, з якого вони зроблені. Це був шелак, тобто смола органічного походження.
Винахідник грамофону
  Перші грамофонні голки були сталеві, з корунду і навіть алмазні.
  У 1904-1906 роках виготовлення грамофонів зробилось міцною самостійною галуззю в Європі. 
  У 1927 році на екрани вийшов перший в світі звуковий фільм «Співак джазу», фонограма якого відтворювалась з грамофонної платівки.
 З 1914 року громіздкі грамофони з великим рупором стали замінюватись портативними грамофонами - патефонами (дивись наступну публікацію).
  З середини 50-х років ХХ ст. грамофон зберігається тільки у музеях і приватних колекціях.
 

6 січня народився Василь Стус

василь стус Василь Семенович Стус (6 січня 1938, село Рахнівка, Гайсинський район Вінницька область — 4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермський край, РРФСР) — український поет XX століття, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України в XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно).
  За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
 

Зимова казка починається

Ильиновская школа на выст новор 2020 2 Сьогодні 24 грудня напередодні Католицького Різдва в музей завітали учні 7-АИллиновская школа в Константиновском музее класу Іллінівської школи. Учням музею була пропонована екскурсія в історію Костянтинівської фабрики майолікових і дзеркальних виробів. Діти з цікавістю розглядали експозиції присвячені костянтинівській ялинковій іграшці. 
  Наприкінці екскурсії робили фото на пам’ять біля каміна і на санчатах разом з Дідом Морозом і Сніговіком.
 

Музейні історії: Новорічні листівки

Новорічн Листівка  Вітальна листівка – маленький, але важливий елемент будь-якого свята або Новррічна листівка події, адже саме вона створює урочисту атмосферу і навіть через багато років нагадає нам про давно забутий святковий день.  
  У 2011 році мешканка Костянтинівки Букіна Ірина Сергіївна подарувала музею колекцію листівок, яку довгі роки збирала її бабуся Халеєва Тамара Василівна. Колекція налічує близько 2000 тис. радянських вітальних листівок періоду 50-90-х років ХХ ст. 
Сьогодні ми розповімо про чорно-білі фото-листівки з колекції з вітанням до новорічних та різдвяних свят. Найстарішій листівці понад 70 років, датована вона сороковими роками ХХ ст. 
  У 50-х роках ентузіасти фотохудожники, копіюючи зображення щасливих файно одягнених дітей  з  листівок початку ХХ ст., створювали власні фото-листівки та ретушували їх кольоровими фарбами.
  Наприкінці 50-х початку 60-х масово такі листівки виготовляли на «Госфотокомбинате «Ленфотохудожник» і «Фотоотдел  Изд. «Молот» г. Ростов-н-Д».  Новорічна листівка На лицевому боці були фотоколажі з  фотографіями дітей з реального життя на НЛ4 фоні намальованих ялинок, фото куточків природи – засніжених ялинок та головних подій країни – запуск у відкритий космос штучного супутника.  
  Одночасно типографії «Советский художник», «Изогиз», друкарські фабрики «Гознака» налагодили випуск художніх новорічних листівок з зображенням крупним планом усміхнених облич дітей з рум’яними щічками та фрагментами новорічних забав - ліплення сніговика, катання на санчатах, прикрашання ялики тощо.
  Ретрофотолистівки 50-х та художні листівки 60-х років стануть яскравим доповненням до традиційної новорічної  виставки ялинкових прикрас «Новорічне сяйво», відкриття якої планується до Дня Святого Миколая.

Музей запрошує на виставку

музей запрошує на виставку
 
  22 грудня в Костянтинівському міському краєзнавчому музеї до різдвяних і новорічних свят відкрилась виставка «Новорічне сяйво», де представлені вінтажні ялинкові прикраси. Охочих сфотографуватись очікують яскраві фото-зони біля новорічних ялинок.
  Виставка нікого не залишить байдужим: дорослі згадають дитинство, а дітлахи дізнаються багато цікавого про новорічні іграшки.
   Працює до середини січня, з вівторка по суботу, з 9.00 до 16.00
   Запрошуємо всіх бажаючих отримати заряд святкового настрою!Музей запрошує на виставку!
  
 

Дві головні новорічні красуні-ялинки Костянтинівки

 
 
Ялинка біля ПК 1
  До новорічного свята залишилось трохи більше двох тижнів, а на площі  Ялинка у Тихому скверіміського Палацу культури та дозвілля і у Тихому сквері вже засяяли новорічні  ялиночки! 
 Котрий рік поспіль костянтинівці зустрічають Новий рік і роблять  фото біля справжньої живої великої ялинки, а цього року їх дві!
 Співробітники управління культури, молоді та спорту вибрали класичний європейський стиль декору та прикрасили ялинки червоно-золотими та синьо-золотими кульками і гірляндами.
 Святкове освітлення алей біля зеленої новорічної красуні на площі ПК оформлене двома яскравими світлодинамічними арками-тунелями, які стали гарними фотозонами.  
 Костянтинівка стрімко вбирається у святкові вогні до новорічних та різдвяних свят.

Одна з головних ялинок Костянтинівки вже красуня!

елка2020ночь    До новорічного свята залишилось трохи більше двох тижнів, а на площі біля міського Палацу культури та дозвілля вже засяяла новорічна  ялиночка! 
    Вже котрий рік поспіль костянтинівці зустрічають Новий рік та роблять  фото біля справжньої живої великої ялинки.
    Цього року співробітники управління культури молоді та спорту вибрали класичний європейський стиль декору та прикрасили ялинку червоно-золотими  кульками та гірляндами.
  Щороку незамінними помічниками у прикрашанні ялинки стають робітники муніципальної пожежної охорони. 
 Святкове освітлення алей біля зеленої новорічної красуні буде оформлене двома яскравими світлодинамічними арками-тунелями. 
новорічна арка  11 грудня вже засяяла перша десятиметрова арка, яка вже стала фотозоною.  Роботи по оформленню тривають.
 Місто стрімко вбирається у святкові вогні до новорічних та різдвяних свят.                  У цьому році на лівобережжі теж засяє ялинка. Чекаємо!  
 

Місце подвигу – Чорнобиль

   У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС взяли участь більше 600 тисяч спеціалістів: медичні працівники,  День пам'яті Чорнобиль 2020
пожежні, інженери, робочі, шахтарі. Пізніше їх стали називати ліквідаторами. Необхідно було збудувати покриття реактору - саркофаг, проводити дезактивацію зараженої місцевості, гасити торф’яні пожежі, вести спостереження за рівнем радіації.
 У числі ліквідаторів були і наші земляки. Всього за декілька років роботи у Чорнобильській зоні туди було відряджене 648 спеціалістів - костянтинівців, більш 300 вже пішли з життя.
  Чорнобильська аварія - це не тільки велика трагедія, але й урок всьому людству, який показав:  ядерна енергія, що вийшла з-під контролю,  не визнає кордонів, не щадить нічого живого. Тільки завдяки самопожертві і мужності ліквідаторів, які виконали безпрецедентні за своїми масштабами і складностями роботи по усуненню наслідків аварії, вдалось уникнути більш жахливих наслідків і врятувати країну і світ від радіаційного забруднення.
  В Україні щорічно 14 грудня відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Дата визначена не випадково - саме 14 грудня завершилось зведення саркофагу над четвертим  зруйнованим енергоблоком АЕС. 
Час народжує героїв.
 



Константиновский городской краеведческий музей Copyright © 2014
Все права защищены. Копирование материалов с указанием автора и активной ссылкой на сайт
Перепечатка материалов сайта без указания авторства строго воспрещается.