Поиск
Вход на сайт
Комментарии
-
Не последний герой Константиновки
31.03.2017 19:27Абсолютно согласен с предыдущим комментатором. Написано безумно интересно и информативно, знаете, как ... -
Выставка "Новогоднее сияние" 2015/16
21.12.2015 22:25Замечательная идея - организовывать праздничные выставки для горожан, а еще прекрасная возможность ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
28.05.2015 07:38Здравствуйте, уважаемые жители Константиновки! С огромным интересом прочитала статью об освобождении ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
08.05.2015 06:12Это самое полное исследование освобождения города Константиновки, которое я читал. Очень интересно! -
Школа ФЗО бутылочного завода
21.04.2015 18:11Сейчас это здание, скорее всего, заброшено. -
Авторская выставка "Волшебная нить"
20.02.2015 12:20Надо обязательно посмотреть! А автор будет присутствовать на показе коллекции? Хотелось бы познакомиться ... -
Заповедные места
31.07.2014 06:14«Дружковские окаменевшие деревья» - хотелось бы совершить туда прогулку. Скажите, как можно проехать ... -
Прогулки по Кривому Торцу: Прошлое и настоящее
25.05.2014 15:47Интереснейшая статья!!! Спасибо огромное! -
Воспоминания военнопленного
16.05.2014 06:14Очень понравилось! Прочёл всё -
Не последний герой Константиновки
05.05.2014 17:50Очень интересная статья! Приятно и неожиданно то, что в Константиновке есть специалисты по истории ...
Трагічними сторінками історії
 06 грудня музей завітав до поліцейських з науково-інформаційною годиною про події пов’язані с Голодомором 1932-1933 роках в м. Костянтинівка. Про одну з найдраматичніших і до того ж «закритих» сторінок українського народу довгий час не можливо було публічно говорити або досліджувати. Вперше ця тема почала висвітлюватися на початку 90-х років. Поступово за кількістю публікацій вона вийшла на друге місце після політичних репресій 1937-1938 років. Науковці виявили багато нових документів і свідчень про голод в Україні. Не оминула ця трагедія і Костянтинівку та сільську місцевість навкруги, які разом тоді становили адміністративну одиницю Костянтинівський район. Поліцейським були представлені відео і письмові спогади мешканців щодо голоду 1932-1933 рр. у місті і районі. Пам'ять жертв тих страшних і трагічних років поліцейські вшанували хвилиною мовчання.
|
Поэзия в цвете
  Начало зимы музей встретил яркой, завораживающей выставкой фоторабот константиновского поэта, фотохудожника Михаила Иосифовича Миляна, который уже во второй раз экспонирует свои фото-проекты. Проэкты не похожи друг на друга, но в них чувствуется общий стиль - стиль автора. На этот раз Михаил Иосифович представил фото реальных предметов и сюжетов в разной палитре. Красная роза соперничает сама с собой: вот она синяя, здесь сиреневая и желтая, а гайлардия, которую мы встречаем на каждом шагу, представлена в шести разных оттенках и невольно возникает мысль о том, что человек может соперничать с природой и создавать такую же красоту. Расстановка цветовых акцентов, со вкусом подобранное их сочетание позволило Михаилу Иосифовичу создать неожиданное решение и получить снимки, которые не могут не привлечь внимания, они красивые и захватывающие. Цвет дает волю воображению, фантазии зрителя, к тому же обладает силой вызвать у зрителей различные эмоции.
На выставку были приглашены коллеги Михаила Иосифовича – поэты коллеги по перу из литературного объединения «Зеркало», друзья. Рассматривая снимки, многие из них сравнивали труд фотохудожника с творческими исканиями поэта, который всегда находится в поисках рифмы, того единственного слова, которое станет в строку и украсит стих, а не испортит его. Вот эти муки творчества в поэзии и подтолкнули Михаила Иосифовича к поискам нового и в фотографии.
|
Выставка живых цветов
|
Автограф на полотні
 В музеї 6 листопада відкрилась персональна виставка Байбари Володимира Володимировича – члена Національної спілки художників України. Любителі, всі, хто цінує різні жанри живопису знайшли для себе багато цікавого: пейзажі, портрети, морські сюжети, історичну тематику, анімалістику. Художник створив на своїх полотнах дивовижний світ природи, людських почуттів, загадкові алегорії. Кожна виставка майстра – це одкровення, мандрівка до казки, бо на картинах майстра відображені дивовижні світи, до яких художник запрошує інших. Його творчість викликає різні емоції: захоплення,
 цікавість, вдячність, роздуми. А ось яких емоцій не буває - це байдужості, тому що кожна картина – це частка серця і душі майстра. Картини Володимира Володимировича розійшлись в Німеччину, Грецію, Румунію, США, Грузію, Австрію, Білорусію, столицю України - Київ, Дніпро, Бахмут, Полтаву, Чернігів. В таких відомих виданнях як «Банкір», «Річ-клуб», «Меркурій», «Арт-Донбас», «Ексклюзив» розміщені фотографії його полотен.
На презентації виставки були присутні колеги-художники, вчителі образотворчого мистецтва, друзі і шанувальники творчості художника з Бахмута, Слов'янська, Костянтинівки.
|
День захисника України у музеї
 Щорічно 14 жовтня вся Україна відзначає День Захисника України і День українського козацтва. Ця дата обрана невипадково. Споконвіків на свято Покрови наші пращури вшановували воїнів-захисників. Традиція ця дуже давня і походить ще з часів Київської Русі. В краєзнавчому музеї до цих свят пройшла низка заходів. На годину історії «Україна від козацьких часів до сьогодення» були запрошені учні 9-го класу ЗШ№5 з
 вчителем історії Колесниковою Тетяною Володимирівною. Школярі разом з науковим співробітником Крайнею А.О. зробили екскурс в історію захисників Української держави починаючи з часів княжої доби, періоду козацтва до сучасних захисників, які оберігають саме головне в житті кожної людини – батьківщину, нашу Україну. Розповідь супроводжувалась показом відеофільму «День захисника України – День козацтва», спілкуванням учнів з Артемом Леонідовичем Попіком – ветераном АТО, який в 2014 – 2015 роках воював в 90-му окремому аеромобільному батальйоні, має державні нагороди за мужність, виявлену під час захисту території України. |
Палітра костянтинівських талантів
 12 жовтня на передодні Дня художника України у Костянтинівському міському краєзнавчому музеї пройшов фестиваль «Палітра талантів», на якому зустрілись люди мистецтва: художники, поети, співаки, фотохудожники. Різноспрямованість талантів обумовила чотири номінації фестивалю. Кожна з номінацій відкривалась одою на честь даного напрямку мистецтва, яку промовляли «боги - покровителі».  Перша номінація «Зустріч з прекрасним» присвячена художникам, і слов’янський Бог Ладо – покровитель мистецтв і ремесел порівняв майстрів пензля з богами, бо художники дарують людям можливість бачити красу світу, вкладають в кожну картину частку своєї душі і допомагають зрозуміти істинну сутність речей, явищ. Для костянтинівських художників Ладо приготував чарівний пензель, який наповнить світ яскравими і лагідними фарбами. Цей пензель був призначений Байбарі Володимиру Володимировичу, Приходченко Олегу Васильовичу, Катуніну Олександру Михайловичу, Корнієнко Анні Сергіївні, Сабадін Ользі Юріївні, чиї картини представлені в музеї.
 Другу номінацію «Пісні, що йдуть від серця» відкривала ірландська богиня Канола – покровительниця музики і бардів. Її слова про вічність і величність музики, про музику як універсальну мову людства призначались всім любителям прекрасного, і насамперед, присутній в залі співачці і барду вчителю ЗШ№5 Карагічевій Вікторії В’ячеславівні. Канола подарувала арфу як символ музики кохання і щастя. Вікторія В’ячеславівна в свою чергу подарувала всім присутнім власні пісні про рідну мову і кохання. Третю номінацію «Майстри слова» презентувала грецька богиня поезії і лірики Евтерпа, яка порівняла вірші
 з музикою серця і подарувала костянтинівським майстрам слова символ поетичного дару - перо. А поети читали свої вірші: Мілян Михайло Йосипович, Донченко Людмила Миколаївна, Сущев Анатолій, Абраменко Віктор. Це була поезія, що присвячувалась рідному місту, творчості.Четверта номінація «Веселка дива» розпочалась з вітання грецької богині веселки Іриди. Бо саме різнокольорова веселка має відношення до виставки фотохудожника Міляна М.Й., на якій він представив фото чудесної квітки троянди в різних кольорах. Гра кольору заворожує, дивує, викликає захоплення. І недарма Ірида подарувала різнокольорову троянду всім присутнім, тим хто бачить світ радісним, кольоровим і несе красу людям.
В ролі богів виступили школярі - активісти Палацу культури і дозвілля. Фестиваль завершився екскурсією до виставки картин.
|
Педагогика в стенах музея
 К 100-летию со дня рождения Сухомлинского В.А. на базе музея прошла научно-практическая конференция «Наследие Сухомлинского в контексте современной украинской школы», организованная методистом городского управления образования Савченко Натальей Юрьевной и руководителем методического объединения учителей начальных классов Сирош Галиной Ивановной. Используя интерактивные формы методической работы, такие как имитационные игры, моделирование ситуаций, видео-презентации, брифинг, педагоги не только делились уже наработанным опытом внедрения идей Сухомлинского в педагогическую практику, но и предлагали коллегам заглянуть в будущее украинской школы. Несмотря на то, что свою методику работы «по Сухомлинскому» представляли и начинающие учителя, и педагоги со стажем, каждому было чему поучиться друг у друга. Конференция показала, насколько важны и нужны такие встречи учителей, обогащающие теоретическими знаниями, помогающие пополнить свою копилку методических приемов, позволяющие шире использовать методику воспитания украинского педагога Василия Сухомлинского. После окончания конференции сотрудники музея продолжили интерактив и провели для педагогов экскурсию - квест по залам музея.
|
День добра и уважения
Пусть осень жизни будет золотой
 В преддверии Международного дня пожилых людей сотрудники музея провели акцию поздравления «День добра и уважения» для территориального Центра социального обслуживания населения. Международный день пожилых людей был провозглашён на 45-й сессии Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций под названием Международный день престарелых. В дальнейшем в русскоязычных документах ООН было принято название Международный день пожилых людей, на украинском – День людей похилого віку. Отмечается этот день 1 октября, начиная с 1991 года. Этот месяц выбран не случайно: золотая осень – золотой возраст.
Сначала День пожилых людей стали отмечать в Европе, затем в Америке, а в конце 90-х годов уже во всем мире.
В небольшом уютном зале собрались все посетители дневного отделения терцентра. Работники музея начали свое поздравление с музыкальной композиции «А годы летят». Затем рассказали историю появления такого праздничного дня, прочитали полезные советы от ученых-геронтологов как подольше сохранить здоровье, бодрость, и подарили маленький видео-концерт В. Кикабидзе. В ответ на поздравление музейщиков один из членов терцентра Кириченко Владимир Николаевич подарил свою книгу «Семья и здоровье».
Глядя на лица людей «золотого возраста», как-то трудно было представить, что им давно за 80. Они оживленно вспоминали молодость, делились яркими воспоминаниями, читали стихи собственного сочинения, шутили, смеялись. И сделали вывод: у каждого возраста есть свои преимущества: у молодых это ощущение полноты жизни, понимание, что все еще впереди и ожидание счастья, у людей старшего возраста - мудрость, богатый жизненный опыт, который нужно передать детям и внукам, умение радоваться каждому прожитому дню.
|
6 вересня - День визволення Костянтинівки від фашистських загарбників
 До 75-ї річниці з дня визволення Костянтинівки від фашистських загарбників у міському краєзнавчому музеї для учнів міських та районних шкіл проведені уроки пам’яті «Віхи пам'яті і слави» про події, що відбувались на території Костянтинівки у 1943 році. Школярі відвідали виставку «Визволителі Донбасу» де познайомились з документами, фотографіями, особистими речами воїнів – костянтинівців і бійців, що рятували місто від знищення німецькими окупантами і на Донецьку землю повернули мир.
Позаду вже були визволені від фашистських загарбників Сталінград, Кавказ, Курськ, Смоленськ. А восени 1943 року Південний та Південно-Західний фронти Червоної Армії розпочали Донбаську стратегічну наступальну операцію проти групи армій «Південь» Третього рейху.
Учні довідались, що першими на декілька годин раніше по шосе Артемівськ (Бахмут) – Костянтинівка в місто
 увійшли танки розвідки. А в ніч на 6 вересня частини 23-го танкового корпусу стрімко почали наступ, і до кінця дня, за підтримки частин артилерії та піхоти, що наступали на всіх напрямках, визволили Костянтинівку та продовжили переслідування ворога у напрямку Красноармійська (Покровська). Звільнення міста було результатом спільних дій всіх задіяних рухомих частин Червоної армії. Особливо відзначилися 135-а танкова бригада і 179-й винищувальний протитанковий артилерійський полк, яким було присвоєно почесне найменування «Костянтинівських».
6-го вересня була звільнена Костянтинівка, а 22-го вересня останній ворог вигнаний з території Донбасу. Затамувавши подих правнуки визволителів слухали розповідь про героїзм наших земляків, про тяжкі втрати, понесені військовими частинами, що визволяли місто, про радість перемоги, отриману в ході Донбаської операції.
Імена солдатів і офіцерів, загиблих при звільненні міста і померлих від ран у шпиталях у далекому 1943-у увічнені у мармурі братських могил і навічно залишаться в священній пам'яті нащадків.
|
Проба пера состоялась
|
Открытие выставки
|
Музей зустрічає учасників Всеукраїнської акції «Донеччина зустрічає своїх захисників»
 5 липня в 4-у річницю з Дня визволення Костянтинівки від незаконних збройних формувань міський краєзнавчий музей зустрічав учасників Всеукраїнської акції «Донеччина зустрічає своїх захисників». Почесних гостей ознайомили з історією Костянтинівки від заснування перших поселень на території міста, виникненням і розвитком промислових підприємств і до сьогодення. Наукові співробітники провели невелику пізнавальну квест-екскурсію по музею з нагородженням переможця, яким став наймолодший із учасників Олександр зі Львова.У музейній залі присвяченій подіям у Костянтинівці під час АТО всі разом згадали буремні часи квітня 2014 року і вшанували пам’ять загиблих воїнів ЗСУ, що захищали Україну і відстоювали її цілісність, а в їх числі і наших костянтинівців Ісаєва Сергія, Пономарьова Олександра і Костіна Андрія. Героям слава!
|
Українська Конституція – від Пилипа Орлика до сьогодення
 До Дня Конституції в музеї пройшла низка заходів, на яких побували відвідувачі самого різного віку: від малечі з дитячого садка №1 до військових 24-ї окремої механізованої бригади, і кожен отримав корисну і цікаву інформацію про довгий шлях державотворення в Україні, про історію української Конституції різних історичних періодів від Конституції Пилипа Орлика до прийняття Конституції вже незалежної України. Для дітей була проведена екскурсія до виставки, присвяченої українській Конституції. Діти і
 самі розповідали, що означають Герб України і кольори українського Прапора, переглянули фільм «Конституція України – основний закон держави». На заходи до музею завітала журналіст сайту міста Костянтинівки Оніпченко Христина. Для військових і мешканців міста був підготовлений документальний фільм про «конституційну ніч» 1996 року.
Не випадково до такої важливої дати в музей прийшли люди, які сьогодні захищають Україну і її Основний закон.
|
100 років з часу звільнення Донбасу
Інформаційні матеріали
Українського інституту національної пам’яті
 Впродовж березня-квітня 1918 року українськими підрозділами спільно із союзною німецькою та австро-угорською армією було звільнено територію Східної і Південної України від більшовиків. Ці події мають велике значення в історії Української революції 1917 – 1921 років. Історична довідка
2 березня 1918 року українські війська визволили від більшовиків Київ. До столиці повернулася Центральна Рада та інші органи влади і установи Української Народної Республіки. Тут відбулася і реорганізація збройних сил. Окремий запорозький загін було розгорнуто в бригаду, а згодом в Запорізьку дивізію під командуванням Олександра Натієва. Незабаром дивізія виїхала на фронт під Яготин, щоб боротися за визволення Лівобережної України.
У цей же час на схід просувалися союзні українцям німецькі та австро-угорські війська. Німці наступали за трьома напрямками. Перша колона рухалася через Чернігівщину на Курськ і Харків. У напрямку Харкова, але через Полтавщину, разом із Запорізькою дивізією наступала друга колона. Третя колона німецьких військ просувалася через Козятин і Смілу на Катеринослав (нині Дніпро). Австро-угорські війська вирушили на Південь України – до Одеси, Миколаєва та Херсона. У складі Австро-угорських військ діяла «Група архикнязя Вільгельма» під командуванням Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного), до якої входив курінь Легіону Українських січових стрільців.
Після кількох боїв на Лівобережжі наприкінці березня Запорізька дивізія визволила Полтаву: у нічному бою за місто відзначився 1-й Запорізький полк кінних гайдамаків імені Костя Гордієнка (командир – Всеволод Петрів). Серед інших підрозділів дивізії, до Полтави увійшов і 2-й Запорозький піший полк під командуванням Петра Болбочана (колишній Республіканський курінь). Разом з українцями до міста увійшли й німці.
Тим часом, з Києва до Полтави на підсилення дивізії відправили 3-й Гайдамацький полк на чолі з Володимиром Сікевичем. Цей полк розгорнули на основі Гайдамацького коша Слобідської України Симона Петлюри. Гайдамацький кіш включили до складу Запорізької дивізії ще в Києві, але на фронт дивізія відбула без гайдамаків. Невдовзі Петлюру усунули від командування кошем, призначивши на його місце Олександра Удовиченка. Однак Удовиченко командував гайдамаками усього кілька днів, після чого передав посаду Сікевичу. На початку квітня Сікевич на чолі полку прибув до Полтави.
У Полтаві Запорізька дивізія затрималася на кілька днів. Тут був відроджений богданівський полк, розформований після відступу з Києва у лютому 1918 року. Два курені колишніх богданівців воювали у складі 1-го Запорозького пішого полку імені Гетьмана Дорошенка під командуванням Олександра Загродського. На прохання командира богданівців Олександра Шаповала, формування відродили під назвою 3-й Запорізький піший полк імені Гетьмана Богдана Хмельницького.
За спогадами Володимира Сікевича, 3 квітня генерал Натієв поділив свою дивізію на дві частини: Група під командуванням Болбочана, в основі якої був 2-й Запорізький піший полк, вирушила на Харків (Харківська група), а Слов’янська група на чолі з Сікевичем повинна була наступати через Лозову на Донбас. Ще до виходу групи Сікевича в напрямку Лозової на схід висунулися гордієнківці та Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Олекси Алмазова. Після запеклих боїв на підступах до міста, 7 квітня війська Болбочана визволили Харків. Наступного дня Слов’янська група зайняла Лозову.
Дивізію Натієва було вирішено розгорнути у Запорізький корпус, однак це військове формування і надалі залишалося поділеним на дві частини. 10 квітня 1918 військовий міністр Української Народної Республіки Олександр Жуковський таємно наказав Натієву сформувати Кримську групу, яка мала випередити німецькі війська, зайняти півострів та встановити контроль над Чорноморським флотом. Кримська група була створена на основі військ під командуванням Болбочана у Харкові. Крім 2-го Запорізького пішого полку до Кримської групи увійшов Запорізький важкий гарматний дивізіон та піший партизанський відділ з Харкова на чолі з Іваном Луб’яницьким.
Завдання групи Сікевича залишалося попереднім: звільнити Східну Україну і встановити контроль над ресурсами Донецького кам’яновугільного басейну (у спогадах на позначення Донбасу зустрічаємо поняття «Донецький водозбір» або «Донецька заглибина»). У складі Слов’янської групи перебували дорошенківський, гайдамацький богданівський, а також гарматний та інженерний полки.
Слов’янська група Сікевича. 15 квітня після напруженого 12-годинного бою Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут.
На Донбасі українські вояки побачили картину занепаду підприємств важкої промисловості. Володимир Сікевич наступним чином описав свої враження. «Сумно було дивитися, що це осередок гігантської сили тепер стоїть. Доміневі печі погасли і сталь в трубах застигла. Треба зміняти на нове, бо це все нездале. Скрізь тихо, нігде не чути гудків, великі комини не викидають під саме небо хмари диму. Зі всіх частин машин зняті мідяні частини, треба багато роботи, знання і матеріалу, щоб машини пустити в рух. Машини стоять, але це ще хоч біда, але безкровна, бо то машина. А от ті, що при машинах стоять, от там кипить непорозуміння, які використали агітатори, щоб робітництво перетягти на свій бік».
Робітнича делегація Краматорська «як не з любов’ю, то зі страху нової влади» зустріли вояків Слов’янської групи з хлібом-сіллю та подарували українським прапор з написом «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну, соборну Україну. Ми з вами!».
25-27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць – станції Микитівки та Ртутного заводу. Ворог контратакував при підтримці потужного гарматного вогню, однак врешті був змушений відступити. Особливу відвагу в боях проявили дорошенківці Загродського, які не дали червоним оточити українські війська.
У Горлівці Слов’янська група захопила багато полонених і здобула велику кількість трофеїв. Запорожцям дісталися вагони зі зброєю, боєприпасами та медикаментами. Також тут знаходилися чималі запаси вугілля, які за наказом Сікевича почали відправляти до Києва.
Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: на станції Юзівка (нині Донецьк), Попасну і Дебальцево. Дебальцево вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції Колпаково (нині Ковпакове в Антрацитівському району Луганської області), яка знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та земель Війська Донського.
30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке завершилося на початку травня поваленням радянської влади і встановленням влади отамана Петра Краснова. Український уряд прагнув налагодити дружні відносини із донцями, а тому Сікевичу наказали зупинити просування Слов’янської групи, натомість пропустивши вперед німців.
Визволення запорожцями Донбасу завершилося символічним актом: козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, які знайшли та станції, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а Української Держави гетьмана Скоропадського.
Після завершення військової операції запорожці несли гарнізонну службу в Бахмуті, Слов’янську, Микитівці, Дебальцевому та Краматорську. Штаб Сікевича знаходився у Микитівці. За наказом генерала Натієва, вояки Слов’янської групи охороняли державне майно на Донбасі та сприяли відновленню занепалої вугільної промисловості.
Наприкінці травня Сікевич отримав новий наказ: охорону всього Донецького басейну передати місцевій цивільній, залізничній і німецькій владі, а війська групи перевести на північ сучасної Луганщини, де зайняти демаркаційну лінію з більшовицькою Росією. Невдовзі сюди прибули також вояки Кримської групи Болбочана. Запорожці знову об’єдналися і були реорганізовані в Окрему Запорізьку дивізію. Службу на кордоні дивізія несла до часу антигетьманського повстання.
|
