Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider

Меню

Поиск

Вход на сайт

Комментарии

До 115 річниці з дня народження костянтинівського письменника Василя Гайворонського

Василь Гайворонський  Василь Андрійович Гайворонський - український письменник, творчість якого почалася на початку 20-х років ХХ ст., член літературної спілки «Забой», «Всеукраїнської спілки пролетарських   письменників» та Об’єднання українських письменників «Слово». 
  Народився 14 січня 1906 року у селищі  Костянтинівка Бахмутського повіту 2. Батько Гайворонського праворуч  Катеринославської губернії. Батько Андрій Іванович Гайворонський, на фото праворуч, працював на пляшковому заводі машиністом парової машини, яка рухала верстати і давала електрику, про що свідчить фото яке зберігається у краєзнавчому музеї. Мати виховувала дванадцятеро дітей.
 Грамоті Василя навчав батьків приятель - дядька Федір Китаєв, який за рік навчив малого Василя вільно читати й писати. Василю дуже хотілось ходити до школи. Але туди приймали з восьми років. І мати вдалась до хитрощів - надала метрику сестриного сина, який був на три роки старший. Шість місяців Василь навчався під чужим ім’ям доки не викрився обман. Зрештою учителька Олімпіада Єпіфанівна дозволила Василеві вчитись далі, уже під моїм справжнім прізвищем. І із найстаршого за віком Павла Черненка він перетворився на наймолодшого учня в школі Василя Гайворонського.
  Провчився Василь в заводській школі чотири роки, кінчив її 1917 року, на початку революції. Учителька радила матері віддати сина до гімназії, запевняючи, що «з нього можуть бути люди». Батьки радились, але все скінчилось нічим, адже вирувала революція, люди мітингували, ходили з червоними прапорами, співали революційних пісень. А потім і розпочалась війна; біла армія, червона, українська, німецька, махновська - все мінялось, переливалось і перелицьовувалось, бої, похорони, розстріли, відступи, наступи, і так до 1921 року, поки остаточно не вкоренилась радянська влада. 
  Саме в голод 1922 року Василь Гайворонський пішов працювати на скляний завод. Голод і тиф родина Гайворонських якось пережила, життя потроху унормовувалось і Василь захопився книжками. У місті була велика бібліотека, якою керував Фелікс Ковалевський і Василь вступив до  гуртка самоосвіти при тій бібліотеці, мріючи вчитися далі. 
4. Журнал Забой 1926  З 1925 року Василь почав писати оповідання. Писав багато, легко, сюжетів 3. Оповідання Гайворонського в жуналі Забой 1926 ніколи не бракувало і своє писання надсилав до редакцій газет «Молодий шахтар»,  «Кочегарка» та журналу «Забой», де його оповідання охоче вміщали. Редакції цих видань знаходилися в повітовому місті Бахмуті. Молодий Гайворонський познайомився з письменником Григорієм Баглюком, керівником спілки письменників «Забой» Олексієм Селівановським та інш. Невдовзі вступив до літературного факультету московського інституту журналістики. 
 У 1929 році, залишивши навчання на третьому курсі, повернувся до Костянтинівки, знову почав працювати на скляному заводі - різав скло. Згодом був прийнятий на посаду заступника редактора журналу «Забой», який пізніше був перейменований у  «Літературний Донбас», в якому друкувались твори не лише донбасівських письменників, а й відомих столичних. 
  У 1930 році, працюючи в редакції «Забою», Гайворонський пише повість про молоде покоління шахтарів, що прибувало з українських сіл. Для знайомства з побутом шахтарів письменник жив у шахтарських селищах, працював у вибої, рубав вугілля.
  Далі виникла повість «Розминовка», яку друкували в «Забої» і харківському журналі «Гарт». Друга частина цієї повісти друкувалася в «Літературному Донбасі», а обидві разом склали книжку «Пугачівська рудня», яку видало у 1933 році Державне видавництво України у Харкові. На книжковий ринок «Пугачівська рудня» не потрапила, бо була конфіскована в зв’язку з розгромом літературного руху на Донбасі.  
  У 1933 році Гайворонський був висланий за межі України. З автобіографічного спогаду В. Гайворонського: «Мені після в’язниці довелось їздити, змінювати міста й республіки, щоб знову не опинитись у державних лабетах. У Ставрополі, на північному Кавказі, я ходив із скринею по вулицях як скляр, вставляв шиби, на Каспійському морі два роки ловив рибу для дагестанського рибтресту, у Слов’янську працював вантажником. Так до Другої світової війни. І лише під німецькою окупацією я знову почав писати оповідання. Друкував їх у «Львівських вістях», у «Краківських вістях», у деяких берлінських газетах. Але жадного оповідання, що писав їх ще юнаком, і з тих, що писав під час війни, у мене не залишилось. І дуже шкодую. Вони ж бо свідки і наслідки пережитого, вони ж моя автобіографія».
 У міському краєзнавчому музеї збереглась газета «Відбудова» датована серпнем 1943 року де відповідальним редактором вказано Вас. Гайворонський.
  У 1944 році переїхав до  Львова. Потім до південної Баварії, де переховуючись від КДБ, змінив прізвище на Гайдарівський і емігрував до Сполучених Штатів Америки.
 Василь Гайворонський (літературний псевдо Гайдарівський) потрапив за кордон вже сформованим письменником, на творчому рахунку якого було кілька  оповідань  і повістей, надрукованих у  журналі «Літературний Донбас» та в інших періодичних виданнях. Багато його оповідань було надруковано у еміграційній періодиці. Він автор  оповідань  і  новел  «Пугачівська рудня» (1933), «Ще одне кохання» (1946), «А світ такий гарний» (1962), «Заячий пастух» (1962). 
   Помер 13 листопада 1972 року в Філадельфії. Похований на українському кладовищу у Баунд-Бруці.   
  В доробку письменника є ряд оповідань та повістей, виданих у різний час. Так, 1963 року в Буенос-Айресі надруковано гумористичне оповідання «Сенсація знічев'я». А в 1986 році у штаті Колорадо (США) вийшов збірник оповідань і повістей «Циркачка».  
  У 2009 році у краєзнавчому музеї відбувся вечір пам’яті, присвячений 100-річчю з дня народження, на якому була присутня донька Гайворонського Антоніна Василівна.
5. Символи українського Донбасу Гайворонський Василь  На початку 2017 року у Костянтинівці експонувалась пересувна виставка створена обласним управлінням культури і туризму «Олекса Тихий – символ українського Донбасу», до якої ввійшов банер з інформацією про відомих костянтинівців, у тому числі, і Василя Гайворонського.  
 
 
 
   
  
 
За автобіографічним описом Василь Гайдарівський «Дещо про себе і свою творчість» з журналу «Сучасність», 1980;
музейними експонатами КЗК «КМКМ» та інформацією мережі Інтернет
 

Приглашаем зарегистрироваться и оставить комментарии




Константиновский городской краеведческий музей Copyright © 2014
Все права защищены. Копирование материалов с указанием автора и активной ссылкой на сайт
Перепечатка материалов сайта без указания авторства строго воспрещается.