Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider

Меню

Поиск

Вход на сайт

Комментарии

Нитки зв'язку історії театру М. Заньковецької і Костянтинівки

3980794fcc21eeb8875b68ba09ffb3a7   «Життя світить недовго, вона горить і згасає, а світло душі - це зірка, сяюча вічно» М. Заньковецька. 

 

АКТ 1-Й

 Сьогодні одним з популярних і найстаріших театрів України є Національний академічний український театр імені Марії Заньковецької у Львові. Як же переплелися нитки історії театру і Костянтинівки, що на півночі Донецької області?
 З повною історією театру можна ознайомитися на його офіційному сайті. Зокрема, звідти відомо, що свій початок він бере в 1917 році, і це перший державний і національний театр України. Тоді він обьєднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колесниченко, І. Сагатовського. Однак поступовому розвитку театру завадило політично-військове протистояння в Україні протягом кількох наступних років. У 1918 році він був реорганізований в Державний народний театр, в 1919 році - Український народний театр, потім - Народний театр. Продовжував традиційну лінію. До складу входили провідні українські митці - Заньковецька, Любарт, Полянська, Маринич, Романицький, а також талановита молодь. У 1922 році він був перейменований в Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через кілька місяців - Театр імені М. Заньковецької.
 Марія Костянтинівна Заньковецька (псевдонім, справжнє прізвище Адасовська, 1854-1934) народилася в селі Заньки Чернігівської губернії. Грала в найбільших українських трупах під керівництвом Кропивницького, Старицького, Садовського, Саксаганського, Карпенка-Карого та інших. Брала участь у створенні першого українського стаціонарного театру в Києві (1906) та саме Народного театру в цьому ж місті (який і отримає її ім'я). Грала найрізноманітніші ролі: від веселих до глибоко-драматичних. Її ставили на один рівень зі світовими зірками театральної сцени, пропонували працювати в імператорському театрі. Шанувальниками її таланту були Чехов, Толстой, Нечуй-Левицький, Тичина, Немирович-Данченко, Станіславський та ін. У 1922 році Марія Заньковецька стала першою українською актрисою, що отримала звання Народної артистки республіки.

fe09d662755f63522e16cb4b2eb6bc92
 На ювілейному спектаклі, присвяченому 160-му дню народженню великої актриси, театрознавець В. Заболотна зачитала наступні слова акторки (зі статті «Епоха на ім'я «Марія Заньковецька» 09.12.2014). «Особливо уважною тишею були спрійняті процитовані мною рядки з листа Марії Костянтинівні до внучатої племінниці Ірини Волик. Написані вісімдесят років тому, незадовго до смерти, російською мовою, слова Заньковецької звучали Заповітом и моральною Настанови для нас, сучасніків: «Родная моя Ируся. Твоя баба ветхая, долго жила, много пережила, и это переживание дает мне право сказать тебе следующее: старайся, чтобы твоя совесть была чиста, как капля ключевой воды, а душа твоя пусть отличается прямотой и искренностью. Будь снисходительна, прощай многое, избегай дерзости, чтобы не зазнаться. Трудись, не делай уступок лени, страсти и желаниям. Остерегайся всего того, что носит в себе зародыш зла. Помни, что жизнь светит недолго, она горит и угасает, а свет души - это звезда, сияющая вечно».
 Повертаючись до історії театру. Починаючи з 1922 року він вісім років гастролював містами України, місяцями працюючи в Чернігові, Кременчугі, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Рогі та інших населених пунктах. У скарбниці театру були вистави «Гайдамаки» Т. Шевченка, «Лихоліття» Г. Хоткевича, «Чорна рада» С. Черксенко, «Розбійники» Ф. Шиллера, «Ревізор» М. Гоголя, «Тартюф» Ж. Б. Мольєра, «97» М. Куліша, «Отелло» В. Шекспіра, «Привиди» Г. Ібсена, «Мазепа» Ю. Соловацкого та інші.
 На цей час припадає перший з відомих на сьогодні фактів, що пов'язують театр з Костянтинівкою. А саме, в театрі грав Олександр Леопольдович Хвиля (справжнє призвище Брессем, 15.07.1905-14.10.1976). Він народився в декількох кілометрах від нашого міста - у селі Олександро-Шультине. За одними відомостями, він грав в цьому театрі у 1922-1924 роках, за іншими - з 1924 по 1927 роки. Такі ролі, як Лодовіко («Отелло»), почмейстер («Ревізор»), султан («Запорожець за Дунаєм»), Алупкін («Сніданок у предводителя») та інші. Потім він переходить до Харківського українського театру ім. Т. Шевченка. В цілому за свою кар'єру Хвиля, крім роботи в театрі, багато знімався у кіно, зокрема також у казках Роу, комедіях Гайдая. Широко відомий в образі казкового персонажа Морозко, Діда Мороза.
 У 60-х роках Олександр Леопольдович приїжджав до Костянтинівки, на одне зі свят міста, де виступив перед мешканцями на стадіоні «Автоскло».

4d22aee03785c564c51f98643cdb5090
 На цьому лаштунки після закінчення першого акту закриваються. Далі ми дізнаємося про те, як театр імені Заньковецької з гастролями побував саме у нашому місті.


 Якщо б сенс театру був тільки в розважальному видовище, можливо, і не варто було б класти в нього стільки праці. Але театр є мистецтво відображати життя.

К.С. Станіславський.


АКТ 2-Й

 З попереднього акту ми дізналися, серед іншого, що в 20-ті роки театр імені Марії Заньковецької, як і більшість театрів того часу, активно гастролював по центральних містах України. Але виступав він тоді в провінційних, що живуть димом індустрії, містах, в тому числі, Донецької області (тоді губернії)? Якщо так, чи був у Костянтинівці? Поки відповіді на ці питання можна тільки припускати. Однак точно відомо, що «робочі донбаського міста Артемівська на честь п'ятиріччя театру нагородили його почесним прапором з написом «від 180 000 пролетарів Артёмовщіни»» («Культура і життя», 1975). Артемівськ - сусіднє місто, тоді один з центрів губернії, яке сьогодні отримало свою історичну назву Бахмут, а «артёмовщіна» в широкому розумінні - це Артемівський округ того часу, куди входило і наше місто. Тобто від імені місцевих робочих колективів, багатьом з яких поталанило побувати на його постановах під час його гастролей, театр привітали з ювілеєм.
 В цілому, в 20-30-х роках в Костянтинівці з гастролями побувало безліч різноманітних театральних труп. А в Палаці культури скло-хіміків (трест «Хімвугілля»), який відкрився в 1930 році і був один із кращих в тутешній місцевості, навіть більше десятиліття розміщувався і власний професійний драматичний театр імені Пушкіна. Ця безумовно видатна сторінка в історії місцевого творчого життя.
 Що стосується подальшої долі театру ім. Заньковецької, то, як зазначається в його офіційній історії, в 1931 році він отримав державний статус і прописку в славному місті Запоріжжі. «Саме тут концентрувалася тоді прогресивна науково-технічна думка в будівництві Дніпрогесу та загальної індустріалізації. Зрозуміло, що це налагоджувало на театральний репертуар певний відбиток». Тому одними з перших постановок стали п'єса Г. Кобця «Гута» та «Комуни в степах» М. Куліша, в яких піднімалися характерні соціалістичні проблеми того часу. Потім в репертуар 30-х увійшли нові п'єси «Прибуткове місце» О. Островського, «Весілля Кречинського» А. Сухово-Кобиліна, «Маруся Чурай» І. Микитенка, а також відновлені «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці» М. Старицького, «Наталка-Полтавка» І. Котляревського. Над ними працювали талановиті режисери В. Харченко, І. Богатченко, композитори А. Радченко, художники Ф. Нірод, Ю. Стефанчук. І звичайно ж актори, такі як Б. Романицький, В. Яременко, В. Полінська, В. Любарт і багато інших.
 На цьому другий акт про театр ім. Заньковецької і місто можна закінчити. І якщо він передбачає сьогодні, через брак ґрунтовних фактів, тільки теоретичну можливість перебування цього театру з гастролями в Костянтинівці, то в третьому, завершальному, акті дізнаємося всі деталі його реальних гастролей в нашому місті.

 

 P.S. Цікавий збіг, центральний фасад будівлі театру ім. Заньковецької у Львові. куди він переїхав після Другої світової війни, зовні схожий на такий же Палацу культури хіміків (реконструйований у 50-ті роки).

 

92b80ceb808b8e2a29842c3b2d848ef3

c89a442d9d8f04e6bdbbe75c4b7e4537


АКТ 3-Й

 У 1979 році, як повідомлялося в місцевій пресі, по Донецькій області, і зокрема в Костянтинівці, гастролює один з провідних колективів республіки - Львівський державний академічний український драматичний театр ім. Заньковецької. І що театр один з найстаріших в Україні.
 Як ми пам'ятаємо, у другому акті ми залишили цей театр в Запоріжжі, чому ж він львівський? Та ще став академічним. Стисло про це.
 З початком війни в 1941 році, як то пишуть в офіційній історії театру, колектив евакуювали на Кубань, потім в Сибір, де в старовинному місті Тобольську відновив свою діяльність. У 1943 році в повному складі переїхав до міста Новокузнецьк в Кузбасі, де продовжив роботу. Крім того, були утворені театрально-концертні бригади, які виїжджали на фронт, в госпіталі. У 1944 році починається нова сторінка в історії театру - він переїжджає на постійне перебування до Львова, у старовинний будинок, де й продовжує свою творчу діяльність до нашого часу. Після драматичних подій війни основний кістяк театру зберігся. Сюди переїхали практично всі провідні митці, тут до них приєдналися місцеві актори, талановита молодь: Рубчак, Кривицька, Аркушенко, Босенко, Гай, Мирус, Хомяк, Каганова та ін.
 За 50-80-ті роки театральний колектив значно розширився, ще більше приріс талановитими акторами і режисерами. Серед них був і видатний Богдан Ступка. В репертуарі з'явилися такі спектаклі як «Лісова пісня» Л. Українки, «Гамлет» В. Шекспіра, «Вій, вітерець» Я. Райнеса та інші. У 1972 році театру присвоєно звання «академічного».
 Отже, в 79-му році театр приїжджає до Костянтинівки. У статті «Знайомтесь: заньківчани» місцевої газети «Прапор індустрії» освітлені подробиці. Отже наступне. 
 В історію українського радянського театру увійшло поняття «заньковецькій стиль», сформувався особливий тип актора - заньківчанин. Це, в першу чергу, громадянськість, повага до глядача, спілкування з ним, реалістична основа творчих пошуків і гармонійної співпраці майстрів різних поколінь. У Костянтинівці театр давав дві вистави - «Не зрадь себе» і «Дикий Ангел» - які належать до числа тих, які здавна подобаються глядачам: вони про кожного з нас, про всі разом, про нелегкій боротьбі за щастя своїх дітей. У виставі «Не зрадь мене» були зайняті провідні актори театру - народний артист СРСР, лауреат державної премії України ім. Т. Шевченка А. Гай, заслужений артист республіки Л. Каганов і Г. Шайда, молоді заньківчани Д. Кошель і Г. Шулейко. «Дикий Ангел» - одна з найпопулярніших п'єс в тому сезоні. Її автор, відомий український драматург О. Коломієць, назвав свій твір «Повість про сім'ю». У цій виставі можна було побачити народного артиста В. Максименко, народну артистку В. Полінськую, залужену артистку Л. Кадирову, В. Глухого, Б. Козака.
 Ставили ці вистави у нещодавно тоді відкритому Палаці культури і техніки «Жовтень», розташованому у центрі міста (один з найбільших і прогресивних по області).
 Можливо, хтось із перелічених акторів театру або костянтинівців, що побували на цих виставах, відгукнуться і поділяться своїми спогадами.

Новосельський А.

грудень 2016  

 

Приглашаем зарегистрироваться и оставить комментарии




Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика
Константиновский городской краеведческий музей Copyright © 2014
Все права защищены. Копирование материалов с указанием автора и активной ссылкой на сайт
Перепечатка материалов сайта без указания авторства строго воспрещается.