Поиск
Вход на сайт
Комментарии
-
Не последний герой Константиновки
31.03.2017 19:27Абсолютно согласен с предыдущим комментатором. Написано безумно интересно и информативно, знаете, как ... -
Выставка "Новогоднее сияние" 2015/16
21.12.2015 22:25Замечательная идея - организовывать праздничные выставки для горожан, а еще прекрасная возможность ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
28.05.2015 07:38Здравствуйте, уважаемые жители Константиновки! С огромным интересом прочитала статью об освобождении ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
08.05.2015 06:12Это самое полное исследование освобождения города Константиновки, которое я читал. Очень интересно! -
Школа ФЗО бутылочного завода
21.04.2015 18:11Сейчас это здание, скорее всего, заброшено. -
Авторская выставка "Волшебная нить"
20.02.2015 12:20Надо обязательно посмотреть! А автор будет присутствовать на показе коллекции? Хотелось бы познакомиться ... -
Заповедные места
31.07.2014 06:14«Дружковские окаменевшие деревья» - хотелось бы совершить туда прогулку. Скажите, как можно проехать ... -
Прогулки по Кривому Торцу: Прошлое и настоящее
25.05.2014 15:47Интереснейшая статья!!! Спасибо огромное! -
Воспоминания военнопленного
16.05.2014 06:14Очень понравилось! Прочёл всё -
Не последний герой Константиновки
05.05.2014 17:50Очень интересная статья! Приятно и неожиданно то, что в Константиновке есть специалисты по истории ...
Музейні історії: Ретро-меблі – Буфет
 На початку XVIII ст. реформи Петра І сприяли тому, що у побуті з’являється все більше нових елементів домашньої обстановки. Разом з ними ввійшли в ужиток іноземні слова, якими називались ці предмети меблів: трюмо, комод, етажерка. Набули популярності і зручні шафи для посуду, які італійці називали «буфетті», а французи «бюффе». Слід замітити, що саме слово «буфет» було запозичене французами з середньовічної латини і протягом віків набуло декілька значень.
Наприклад, у Франції буфетом називали особливу шафу, в якій зберігався цінний фарфоровий та срібний посуд. Саме тому буфети мали декілька відділень з дверцятами і замками.
Меблі стали такими затребуваними, що для них відводили спеціальну кімнату – буфетну. Пізніше так стали називати невеликий заклад, де можна було нашвидку перекусити.
Згодом буфети набули такого вигляду, який зберегли до сьогодення і який виявився виключно раціональним. Це багатофункціональні меблі, що складаються з двох шаф - нижньої тумби з розпашними глухими дверцятами, висувними ящиками і верхньої шафи зі скляними або дзеркальними дверцятами, проміжок між шафами слугував стільницею і використовувався для викладки страв і їх сервіровки перед подачею на стіл.
Саме такий буфет прикрашає експозицію музею. Його виготував у 1954 році робітник заводу «Автоскло» Шинков Олександр для своєї родини. Потім буфет перейшов до Казначеєвої Н.Ф., яка у 1990 році передала його до музею. Красиві дрібнички, розставлені на полицях, привносять у приміщення комфорт, тепло, затишок і відтворюють інтер’єр кімнати сер. 50-х років минулого століття.
|
до Шевченківськіх днів
 В музеї зберігається збірка творів Т.Г. Шевченка, яка вийшла у 1914 р. під редакцією Д. Дорошенка. Книга була надрукована у  Катеринославі видавництвом Ротенберга у типографії Ісаака Когана до століття з дня народження Кобзаря. Цінність книги полягає в тому, що в ній зібрані всі твори Великого українця, в книзі надрукована повна біографія Кобзаря, і до творів надано 50 чорно-білих ілюстрацій, художника Смирнова Б.
|
до Дня добровольця
Краєзнавчий музей продовжує цикл публікацій «Друзі музею». Сьогодні ми познайомимо Вас з Поляковим Андрієм Володимировичем.
Народився у Дніпропетровську, де закінчив середню школу та навчався у ДХТІ, нині - Український державний хіміко-технологічний університет. В 2007 році переїхав до Донецька.
Під час Революції Гідності, у січні 2014, на Київському Майдані охороняв лікарів та пацієнтів шпиталю, роботу якого було організовано волонтерами на базі неурядової організації. В березні 2014 Андрій Володимирович брав участь у останньому проукраїнському мітингу на вул. Артема (м. Донецьк), прикривав відхід учасників.
 У травні 2014 вирішив стати добровольцем і обрав батальйон «Донбас», який на той час дислокувався у Дніпропетровській області. 01.07.2014 року, в складі Першої штурмової роти ОБСП «Донбас», Андрій виїхав до м. Ізюм, де на той час знаходився штаб АТО.
Перший бойовий виїзд Андрія Полякова (позивний «Поляк») відбувся 03.07.2014 року в місто Миколаївка Слов’янського району. Далі були Слов’янськ, Бахмут, Попасна, Лисичанськ, Грабське, Іловайськ та інші.
24 липня 2014 року в Лисичанську його взвод підіймав Український прапор над будівлею міськвиконкому. А 10 серпня був здійснений пробний штурм - розвідка боєм міста Іловайськ. В штурмову групу входили добровольчі батальйони «Донбас», «Азов», «Шахтарськ», «ПС» та 1 БМП Збройних Сил України. В цьому бою загинуло 12 бійців.
Ось що розповів Андрій Володимирович: «Так сталося, що я не був в «зеленому коридорі»... Я був стрільцем-санітаром, саме так - спочатку стрілок, потім санітар. У мій функціонал, крім усього, входило надання першої допомоги та евакуація поранених.
Ми увійшли в місто 18 серпня. Перші втрати були вже 19-го. Потім 20-го, рано вранці, школу в якій ми дислокувалися, незважаючи на те, що в підвалі знаходилися місцеві: люди похилого віку, жінки і діти, накрили міномети. 300-их додалося. Імпровізований шпиталь - шкільна майстерня був заповнений. Командування прийняло рішення евакуювати 300-их і 200-их до Курахова. Я, як санітар, брав участь в евакуації. Завантаживши 300-их в кілька джипів, а 200-их в броньований «Урал», наша невелика колона рушила. Летіли на шаленій швидкості. Менше ніж за годину були у лікарні Курахова. Перевантаживши поранених у 3 «швидкі» ми поїхали на вертолітний майданчик, який перебував кілометрах в 20-25 від міста. Після перевірки повітряного коридору, на безпеку, двома бортами ми вилетіли на Дніпро. На військовому аеродромі Дніпра нас вже чекали «швидкі». Далі Мечникова... поранені, лікарі, волонтери…
Повернувшись на базу в Курахове, я збирався першою ж машиною виїхати на Іловайськ. Але на той час кільце оточення зачинилося і потрапити до міста було неможливо.
Коли мене запитують, що найважче на війні, я відповідаю - Чекати. Чекати на інформацію. Чекати на зв’язок. Чекати не маючи можливості щось змінити. Просто чекати»
Після подій в Іловайську Андрій Володимирович збирав інформацію щодо загиблих, допомагав пораненим і полоненим, родинам загиблих бійців. Після лікування та реабілітації продовжив службу. В березні 2015 із за раптового погіршення стану здоров’я був відправлений на лікування до шпиталю. Був прооперований, отримав групу інвалідності і більше не брав участь у бойових діях.
Сьогодні Андрій Поляков – засновник і Голова ГО «ВПО УБД «Справедливість» в Донецькій області», один із засновників Громадської Організації «Захисники Донеччини». Один з напрямів діяльності ГО «Справедливість» - патріотичне виховання молоді. В рамках цього напрямку Андрій Володимирович організовував і проводив фотовиставки, покази фільмів та інші культурно-патріотичні заходи.
Андрій Поляков спільно з ГО «Костянтинівський Центр Учасників Бойових Дій та Волонтерів АТО» тривалий час співпрацюють з Костянтинівським міським краєзнавчим музеєм. Так у жовтні 2017 року надали допомогу в організації фотовиставки Вікторії Ясинської «Портрет солдата». 23 січня 2020 відбулась презентація документальної фотовиставки «Іловайськ 2014».
У 2018 році, спільно з волонтерами, вихідцями з України, в Мадриді були організовані благодійні кінопокази художнього фільму «Війна химер» (автори Анастасія і Марія Сторожицькі). Кошти від показу фільму передали родині загиблого в Іловайську бійця. Також Андрій Володимирович співпрацює з батальйоном НГУ «Донбас», надає різноманітну допомогу волонтерам та волонтерським організаціям, родинам загиблих військовослужбовців та добровольців.
Андрій Поляков, не зважаючи на бойовий досвід, не вважає себе героєм: «Герої залишилися у полях. Ми лише свідки героїзму і наш обов’язок зробити все, щоб їх пам’ятали».
|
До 115 річниці з дня народження костянтинівського письменника Василя Гайворонського
 Василь Андрійович Гайворонський - український письменник, творчість якого почалася на початку 20-х років ХХ ст., член літературної спілки «Забой», «Всеукраїнської спілки пролетарських письменників» та Об’єднання українських письменників «Слово». Народився 14 січня 1906 року у селищі Костянтинівка Бахмутського повіту
 Катеринославської губернії. Батько Андрій Іванович Гайворонський, на фото праворуч, працював на пляшковому заводі машиністом парової машини, яка рухала верстати і давала електрику, про що свідчить фото яке зберігається у краєзнавчому музеї. Мати виховувала дванадцятеро дітей. Грамоті Василя навчав батьків приятель - дядька Федір Китаєв, який за рік навчив малого Василя вільно читати й писати. Василю дуже хотілось ходити до школи. Але туди приймали з восьми років. І мати вдалась до хитрощів - надала метрику сестриного сина, який був на три роки старший. Шість місяців Василь навчався під чужим ім’ям доки не викрився обман. Зрештою учителька Олімпіада Єпіфанівна дозволила Василеві вчитись далі, уже під моїм справжнім прізвищем. І із найстаршого за віком Павла Черненка він перетворився на наймолодшого учня в школі Василя Гайворонського.
Подробнее: До 115 річниці з дня народження костянтинівського письменника Василя Гайворонського |
Музейні історії: Новорічні листівки
 Вітальна листівка – маленький, але важливий елемент будь-якого свята або  події, адже саме вона створює урочисту атмосферу і навіть через багато років нагадає нам про давно забутий святковий день. У 2011 році мешканка Костянтинівки Букіна Ірина Сергіївна подарувала музею колекцію листівок, яку довгі роки збирала її бабуся Халеєва Тамара Василівна. Колекція налічує близько 2000 тис. радянських вітальних листівок періоду 50-90-х років ХХ ст.
Сьогодні ми розповімо про чорно-білі фото-листівки з колекції з вітанням до новорічних та різдвяних свят. Найстарішій листівці понад 70 років, датована вона сороковими роками ХХ ст.
У 50-х роках ентузіасти фотохудожники, копіюючи зображення щасливих файно одягнених дітей з листівок початку ХХ ст., створювали власні фото-листівки та ретушували їх кольоровими фарбами.
Наприкінці 50-х початку 60-х масово такі листівки виготовляли на «Госфотокомбинате «Ленфотохудожник» і «Фотоотдел Изд. «Молот» г. Ростов-н-Д».
 На лицевому боці були фотоколажі з фотографіями дітей з реального життя на  фоні намальованих ялинок, фото куточків природи – засніжених ялинок та головних подій країни – запуск у відкритий космос штучного супутника. Одночасно типографії «Советский художник», «Изогиз», друкарські фабрики «Гознака» налагодили випуск художніх новорічних листівок з зображенням крупним планом усміхнених облич дітей з рум’яними щічками та фрагментами новорічних забав - ліплення сніговика, катання на санчатах, прикрашання ялики тощо.
Ретрофотолистівки 50-х та художні листівки 60-х років стануть яскравим доповненням до традиційної новорічної виставки ялинкових прикрас «Новорічне сяйво», відкриття якої планується до Дня Святого Миколая.
|
до 150-річчя Костянтинівки
|
"В пам'ять про захисників України: Пономарьов Олександр Олександрович"
 Олександр Пономарьов народився 23 квітня 1974 року в Костянтинівці. Навчався в середній загальноосвітній школі №16. Професійну освіту отримав у Горлівському автотранспортному технікумі. В 1993-1994 роках проходив службу в Збройних Силах України. Військову службу в ЗСУ закінчив у званні гвардії сержанта.
Працював в різних структурах: Костянтинівському міському відділі внутрішніх справ, на заводі Скловиробів, в охоронних структурах міста. Захоплювався спортивними іграми, екстремальним туризмом.
З березня 2015 року мобілізований до лав ЗСУ, працював у військкоматі. З травня 2016 р. добровольцем пішов захищати Україну. Воював на передовій на Світлодарській дузі. Служив в 54-й окремій механізованій бригаді командиром взводу. В кінці серпня попав під обстріл, отримав осколкове поранення. Помер 26.09.2016 року від отриманих ран у Харківському шпиталі. Похований на цвинтарі Першотравневого посьолка. У Олександра залишилась дружина, дві дочки, рідний брат.
6 грудня 2016 р. до Дня Збройних Сил України на будівлі ЗШ №16, де навчався Олександр, була встановлена меморіальна дошка.
У квітні 2017 р. Указом Президента України від 10.03.2017 р. за № 58/2017 нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно.
|
"В пам'ять про захисників України: Костін Андрій Андрійович"
 Андрій Костін народився 12 серпня 1997 року. Навчався в школі №15, закінчив Костянтинівський професійний ліцей. Він був звичайною людиною, любив життя, мріяв, мав багато планів. Але коли настав вирішальний для країни момент, він віддав своє життя заради мирного неба для кожного з нас. Він став військовослужбовцем, солдатом, стрільцем-зенітником 54-ї Окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, що базується у місті Бахмут.
Андрій загинув 18 березня 2017 року від кульового поранення під час несення служби у селищі Відродження Бахмутського району. Похований на Сантуринівському цвинтарі.
Важкі часи дають нашій країні достойних людей, яких ми не помічаємо у повсякденному житті. Тож варто пам’ятати, що героями на народжуються, а стають завдяки своїм вчинкам.
54 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України, в якій служив Андрій, у травні 2020 року Указом Президента України присвоєне почесне "імені гетьмана Івана Мазепи" та надалі іменувати її - 54 окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи Сухопутних військ Збройних Сил України
|
Історія гербу Костянтинівки
У 1981 році Костянтинівка ввійшла в число міст зі стотисячним населенням, тому виникла необхідність мати свою символіку – герб міста.
 Перший герб був розроблений робочим пляшкового заводу Борисом Петровичем Рубаном і затверджений рішенням міськвиконкому 18 листопада 1981 року. На гербі були стилізовано зображені основні галузі промисловості міста.Історична ситуація, що змінилась після отримання Україною
 незалежності, вимагала нової офіціальної символіки міста. Другий герб розробив Микола Стародубцев герольдмейстер, член Королівського геральдичного товариства Шотландії і правління Українського геральдичного товариства. Центральним елементом нового гербу стало символічне зображення фонтану, кришталеві чаші якого були виготовлені костянтинівськими майстрами для Всесвітньої виставки 1939 року в Нью-Йорку. Герб був затверджений рішенням міськвиконкому 15 грудня 2000 року.
|
Події Української революції: Костянтинівка, січень 1919. Пам’ятник 13-ти розстріляним робітникам
Передмова: Бельгійськими підприємцями наприкінці ХІХ ст. була придбана земельна ділянка. [1]
«У 1897 році побудували пляшковий завод, на якому працювали 1200 робітників. Завод мав 4 великі ванни і виробляв пляшки зеленого, темно-зеленого, жовтого і напівбілого кольорів. Річне виробництво становило 40 млн. пляшок для різноманітних напоїв: горілки, вина, пива, шампанського, а також банки для варення, аптечний посуд, скло для фотографічних пластинок.» [2]
Буремні революційні події 1917-1921 років не оминули і Костянтинівку, більшість населення якої складав робітничий клас. В Донбасі на початку січня 1919 року тривали бої між частинами Червоної армії та загонами білогвардійців.
У журналі «Забой» 30-х р. у статті «Із революційного минулого Донбасу» так описані ці події: «На ст. Константиновка однажды был перебит отряд белогвардейцев, а начальника гарнизона, бывшего пристава Зеленского, зарубили на куски. И белые жестоко отомстили. 13 января 1919 года, на броневике, белогвардейцы тихо подъехали к заводу, собрали всех рабочих, и через 10-го расстреляли 12 рабочих, в том числе мальчика баночника.» [3]
До розстрілу було обрано сімнадцять робітників. Чотирьом вдалось вижити і врятуватись. Загинуло тринадцять чоловік[4], з них у братській могилі поховано одинадцять, двох родичі поховали на Новоселівському цвинтарі.[5]
 Перший пам’ятник на братській могилі розстріляних робітників був встановлений не раніше 1923 і не пізніше 1925 років. [6] У 1923 році Центральний Виконавчий Комітет СРСР визначив головні елементи державних символів Радянського Союзу: сонце, серп і молот, девіз «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», які чітко видно на вказаному фото [7] датованому 1925 роком. В краєзнавчий літературі [8,9,10,12] та паспорті на пам’ятник вказано, що пам’ятник був встановлений на братській могилі розстріляних робітників.
У 1936 році від робітників пляшкового заводу до Голови ВУЦВКа Г.І. Петровського надійшов лист, текст якого розміщений у книзі «История фабрик и заводов. Константиновский завод стеклоизделий. Очерки».[8] Там також ми можемо прочитати що, серед перелічених досягнень у перших двох п’ятирічках, в планах заводу до 20-річчя з дня Жовтневої революції, було намічено спорудження «пам’ятника-монумента «13-ти розстріляним». Були викладені основні бачення щодо тематики майбутнього пам’ятника. А також прохання до Петровського виказати свою думку та дати вказівку з цього приводу.
Плани не збулися. Почалась Друга світова війна, а після важкі часи відбудови заводів та народного господарства. У 1952 році завод був повністю відновлений.
У 1958 році пляшковий завод перейменований у «Завод скловиробів імені 13-ти розстріляних робітників». [8] Там же про час встановлення сучасного пам’ятника сказано: «У рік 50-річчя Радянської влади була реконструйована заводська площа, на якій зведений (1967р.) пам’ятник-монумент «13-ти розстріляним робітникам». [9]
 Макет пам’ятника був розроблений художником А.А. Павловським. [10] Автор пам’ятника - радянський і український скульптор-монументаліст Леонід Артемович Бринь. Виготовлений Донецьким мистецько-виробничим комбінатом Художнього Фонду УРСР. [10]
Замовник – Костянтинівський завод скловиробів ім. 13-ти розстріляних робітників. [11]
Вигляд сучасного пам’ятника за деякими конструкційними елементами відрізняється від представленого на фото макету.
Список фото, використаної літератури та скорочень:
1.Копія купчої, представлена в експозиції КМКМ, на придбання земельної ділянки для будівництва заводів. Складена 11 серпня 1895 року. Документ з бельгійської сторони підписаний Л. Ламбертом, П. Нобле, І. Сізле.
2.В. Лазебник. Сталь у степу. Погляд з України. Науково-популярне видання. АРТ-ПРЕС. Дніпро, стор. 183-189;
3.Фотокопии Журнал Забой 1931-1935 г/в, стр.25. З фондів КМКМ;
4.В.П. Бондарь, Б.Н. Донцов, Костянтинівка. Історико-краєзнавчий нарис. Частина 1-а: 1870-1941, Донецьк, Облполіграфіздат, 1995р., стор. 49-50;
5.Фото. Могила Колеснікова Марка Тимофійовича на старому цвинтарі Новоселівки, підсобного робітника заводу, розстріляного білобандитами у числі робітників заводу. (народився 30.12.1904 – загинув 13.1.1919). З фондів КМКМ;
6.Фото. Мітинг мешканців Костянтинівки, присвячений відкриттю пам'ятника 13-ти розстріляних робітників. Датування ім. 1923-1925 роки (З фондів КИКМ, ФС 55);
7.Фото.1 травня 1925 року на братській могилі. (З фондів КМКМ, НДФ 4109);
8.Белашов Б.І., Степанкевич В.І., Імені тринадцяти розстріляних робочих, Донецьк, «Донбас», 1972р., стор.6;
9.Белашов Б.І., Клімов А.Н., Історія фабрик і заводів. Костянтинівський завод скловиробів. Нариси, Донецьк, «Донбас», 1974 р., стор. 50-53, 107, 155;
10.Неведров В.Н., Їх іменами названі вулиці, Донецьк, РІО облуправління по друку, 1991р., стор. 11-14;
11.Інтернет ресурс - https://uk.wikipedia.org/wiki Бринь_Леонід_Артемович
12.Паспорт «Братская могила робочих бутылочного завода», 1975 р.
|
З музейного архіву: медсестра Лазерко
12 травня весь світ відзначає Міжнародний день медичної сестри.
Сьогодні ми хочемо розповісти про прекрасну жінку, учасника Другої світової війни Лазерко Надію Григорівну, яка все життя присвятила сестринській справі.
Надія народилась у 1919 році в м. Костянтинівка. Закінчила Костянтинівську фельдшерську школу в липні 1938 році, з листопада почала працювати в Костянтинівській центральній районній лікарні
 №1 операційною медсестрою. В липні 1941 року пішла на фронт. Служила медсестрою в військо-санітарному потязі ВСП-172. Проїхала у ньому тисячі кілометрів і перевезла десятки тисяч поранених бійців в тилові шпиталі. Війну закінчила в 1945 р. в званні лейтенанта медичної служби.
У травні 1946 р. повернулась до рідного міста і пропрацювала на посаді старшої операційної сестри в центральній районній лікарні до 82-х років. Нагороджена медалями «За трудовое отличие», «Ветеран труда», ювілейними медалями до дня Перемоги, відзнакою «Отличник здравоохранения». Усе своє життя Надія Григорівна присвятила роботі, була наставником молодих медичних сестер.
|
В пам’ять про героїв Другої світової
«…Когда-нибудь мы вспомним это,
и не повертися самим…»
З неймовірних зусиль кожного солдата складалась Перемога у Другій світовій війні, трудними шляхами якої пройшли костянтинівці, що мужньо воювали на всіх фронтах, у всіх родах військ, на кожному рубежі звершуючи подвиги.
Розпочинаємо цикл статей про наших земляків - учасників однієї з найстрашніших війн ХХ століття. Наш обов’язок пам’ятати їх імена, бо це єдине, чим ми можемо віддячити за їх подвиг.
 Грош Данило Петрович (1908 – 1991) - робітник заводу Автоскло. У червні 1941 року призваний Костянтинівським райвоєнкоматом. Був спочатку зенітником,
 а потім мінером. Воював під Москвою, Смоленськом, брав участь у Вітебсько-Оршанській, Ризькій операціях, визволяв польські міста Данциг, Гдиня, німецьке Піллау. 18 разів пробирався в тил ворога. Повний кавалер Орденів Слави трьох ступенів. Свій перший Орден Слави отримав за мужність, проявлену в грудні 1943 в складі 6-го мото-інженерного батальйону, забезпечуючи наступ 11-ї гвардійської армії Західного фронту. При розмінуванні підступу та налаштуванні переправи через річку Горожанка в Білорусії рядовий Грош особисто зняв 13 протитанкових мін противника. Військові частини без перешкод подолали річку і звільнили місто Городок. Наказом по військам 11-ї гвардійської армії гвардії нагороджений Орденом Слави III ступеню.
Орден Слави II ступеню, командир відділення саперів 5-ї окремої моторизованої інженерної бригади гвардії молодший сержант Данило Грош, отримав у 1944 році за зведення мостів через річки Свечанка, Десна під час Вітебсько-Оршанської операції.
Третій Орден Слави отримав під час Ризької операції у вересні 1944 року. Відділення гвардії сержанта Гроша забезпечувало інженерний супровід 35-ої танкової бригади, знищило близько 30-ти ворожих солдат, розмінувало дорогу і вивело з району оточення танки. Група мінерів підривала дзоти, бліндажі, робила проходи в мінних полях. Грош Данило Петрович був представлений до нагороди орденом Слави I ступеню.
2 березня 1945 року під час встановлення мінних полів отримав тяжке поранення, день перемоги зустрів у шпиталі. Після тривалого лікування у 1947 році повернувся до свого робочого колективу заводу Автоскло. В мирний час до бойових орденів та медалей додалась трудова нагорода «За доблестный труд».
|
Взгляд в прошлое: Константиновская художественно-оформительская мастерская
В стенах музея бережно хранится история Константиновки. Одной из задач музейщиков есть восстановление забытых страниц этой истории. Ведётся кропотливая работа по поиску материалов, которые помогут воссоздать события из прошлого.
 5 апреля в выставочном зале музея вспоминали и страницы истории, и людей, которые наполнили собою эти страницы.  Речь шла о художественно-оформительской мастерской, созданной в 1977году, филиале Донецкого художественно-оформительского комбината, которая располагалась на Цинковом посёлке. Писали историю мастерской по воспоминаниям художников, по материалам, переданным в музей. За 17лет существования мастерской наши художники выполнили огромное количество оформительских  работ: дизайн главного зала автовокзалов в Константиновке и Дружковке, парка «Юбилейного», пешеходной зоны бульвара Космонавтов,  роспись помещения столовой Стекольного завода, вестибюля индустриального техникума, оформление сцены к 50-летию КЗВА, разработали эскизы для «воссоздания живого образа Константиновки» в городском музее. Мастерская закрылась в 1994 году, но художники и сегодня продолжают заниматься творчеством.  Выставочный зал музея украсили их авторские работы. Решетняк Юрий создает удивительные картины в технике, которую он сам назвал плёнкографией. Член Национального союза художников Украины Байбара Владимир представил картины, в которых использует аллегорические сюжеты и образы. Пейзажи Зеленского Николая передают красоту природы: солнечное тепло, дуновение ветерка, шум листвы.  Мастерски выполненная резьба по дереву Плохих Валерия дает возможность познать истинную ценность великолепия. Иконы Саржанова Виктора – это настоящие произведения искусства, выполненные по всем православным канонам иконописи, на данный момент иконы являются собственностью Константиновского храма Иова  Почаевского. На выставке были представлены и работы художников, которые уже ушли из жизни: плакаты Рябова Анатолия, графика Фурсы Николая, картины в рельефной технике Обеденко Алексея. Мастерская объединяла талантливых людей и определила судьбу каждого из них и как человека, и как художника.
 |
Глава из книги "Константиновка. История одного города.
Революция и гражданская война Подробнее: Глава из книги "Константиновка. История одного города. |
Як музейники в Карпатах побували
 З 2 по 5 жовтня відбувся ІІ воркшоп «Сучасні методи роботи музею» який є продовженням проекту «Музей відкрито на ремонт», розпочатого Мистецьким напрямком Українського кризового медіа-центру у 2016 році. Чотири дні близько 40 співробітників музейних закладів з Донецької та Луганської областей жили й працювали в одному з найкрасивіших місць Західних Горганів у селі Ви́шків Долинського району Івано-Франківської області, що розташоване на висоті 800 метрів над рівнем моря. В перші два дні музейні працівники зі сходу України знайомилися з колегами із Львовської та Івано-Франківської областей, відвідували семінари і активно брали участь у дискусіях.
|
