Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider

Меню

Поиск

Вход на сайт

Комментарии

До 80-річчя з дня народження. Василь Стус: Дорога долі

фото стус  6 січня виповнилося 80 років з дня народження українського поета, прозаїка, дисидента Василя Семенович Стуса, одного з найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників.
 Народився він 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Вінницької області в багатодітній селянській сім’ї. Наприкінці 30-х Стуси переселилася на Донбас. У 1944 - 1954 роках навчався у Донецькій школі № 265. Вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. Закінчивши навчання з червоним дипломом, працював викладачем української мови й літератури в сільській школі Кіровоградської області. В 1959 р. у «Літературній Україні» опублікував свої перші вірші з напутнім словом Андрія Малишка. На початку 60-х працював літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас» тоді і вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві із спеціальності «Теорія літератури». За час навчання підготував першу збірку творів «Круговерть», написав низку літературно-критичних статей.
 У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом закликав засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в СРСР.

 За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. У різний час працював у Центральному державному історичному архіві, на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро, навіть старшим інженером у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР. Але не переставав писати відкриті листи до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради в яких критикував систему порушення прав людини, протестував проти арештів своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.
 Його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення прав людини і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972 року, впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку «Час творчості».
 На початку вересня 1972-го київським обласним судом за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» Стус був засуджений до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Весь термін ув'язнення відбував у таборах Мордовії. Більшість віршів, написаних у таборі, були вилучені і знищені, лише деякі вдалося переправити на волю. Наприклад, Василь Овсієнко, співв'язень Василя Стуса в зонах особливого режиму на Уралі, в своїй пам'яті виніс немало його віршів.
 Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до Гельсінської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений до 10 років примусових робіт і 5 років заслання. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями кілька разів оголошував голодування. Помер 4 вересня 1985 р. Був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області. 19 листопада 1989 року завдяки клопотанням рідних і однодумців, поета разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі селища Кучино, перепохований в Києві на Байковому кладовищі.
 У 1991 році Василя Стуса посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1990), а 26 листопада 2005 року присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
 Українці шанують пам’ять поета, у багатьох містах встановлені пам’ятники та меморіальні дошки, його ім’ям названі школи, вулиці і сквери. На його вірші ставили вистави Львівський молодіжний театр і Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки. Твори Стуса внесені до шкільної програми з української літератури. У 1989 році засновано премію імені Василя Стуса.
 25 січня 2005 року Василь Овсієнко, учасник Гельсінкського руху опору, учасник перепоховання О. Тихого, Ю. Литвина і В. Стуса, приїждав до Костянтинівки. Під час зустрічі з громадськістю, подарував музею два тома киги спогадів про в'язнів сумління "Світло людей". "Не кладіть книжки до сховища, - сказав Василь Васильович, - нехай їх читають Ваші відвідувачі і світло видатних людей проливається їм".
 Влітку 2017 року у музеї експонувалась пересувна виставка Національного музею імені Т. Шевченка «Василь Стус: дорога долі». Відкривав виставку дослідник творчості батька, літературознавець Дмитро Васильович Стус, який дав змогу глибше зрозуміти сутність діяльності і сутність людини - Василя Стуса, Великого Сина України.

Див. Презентація виставки «Василь Стус: Дорога долі»

 

                                                                                                                                                               

Приглашаем зарегистрироваться и оставить комментарии




Константиновский городской краеведческий музей Copyright © 2014
Все права защищены. Копирование материалов с указанием автора и активной ссылкой на сайт
Перепечатка материалов сайта без указания авторства строго воспрещается.