Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider

Меню

Поиск

Вход на сайт

взрывобезопасное оборудование

Комментарии

До Дня пам’яті жертв політичних репресій

Цей день як біль в серцях живе
«Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах…»
 
В.Симоненко
23.12.1962
 
  17 квітня 1991 р. прийнятий Закон УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Виконання закону передбачає відновлення історичної правди. У 1992 році в Донецькій області була створена редакційна колегія, яка провела кропітку пошукову, дослідницьку роботу, вивчала матеріали архівів. В результаті  з’явилось унікальне видання про трагічну долю багатьох тисяч людей, що попали під каток репресивної державної машини. 
   Виникає питання: «Навіщо померлим, вбитим реабілітація? Все одно їх вже не повернеш». Та ні, не все одно. Реабілітація - категорія моральна. У цих людей є діти, онуки, і вони повинні знати правду, повинні повернути добре ім'я своїм рідним.  
   По Донецькій області видано 9 книг «Реабилитированные историей». В кожній книзі в середньому 600 сторінок, на кожній сторінці розміщений запис про 10 репресованих. Простий підрахунок показує, що в області в різні роки було репресовано більш 50 тис. людей, а в 1937-1938 роках - 25381 людина, в Костянтинівці тільки працівників промислових підприємств репресовано 919, а були ще вчителі, медики, журналісти, люди з різних служб. Внутрішніх ворогів шукали серед українців і росіян, німців і поляків, євреїв і чехів, серед робочих і селян, інтелігенції і керівних кадрів, серед молоді і людей старшого віку. Жодна соціальна група не уникла репресій.
   Вибірково полистаємо сторінки книг, що стосуються Костянтинівки.
Книга 2
стор. 459 - Величко Йосиф Степанович, українець, учитель, вирок -  розстріл
Книга 4
стор.259 - Кеніг Антон Олександрович, німець, червоноармієць, вирок - розстріл
стор.530 - Костюк Костянтин Миколайович, білорус, робочий, вирок розстріл з конфіскацією
Книга 6
стор.23 - Непомнящий Шая Хаїмович, єврей, робітник артілі, вирок  - розстріл
стор.100 - Огуль  (Огунь) Антон Станіславович, поляк, майстер-видувальник, вирок - 10 років заслання
стор.546 - Рижков Петро Селиверстович, росіянин, сторож, вирок - розстріл з конфіскацією
Книга 7
стор.381- Суяров (Суярко), Василь Степанович українець, головний механік заводу «Автоскло», вирок -  розстріл  з конфіскацією.
 
И был – тридцать седьмой, и реки крови были,  
Трудились палачи, без продыху тогда,
Не дай Бог, пережить опять полвека стыни,   
Так хочется забыть такое навсегда…
Але забувати не можна! 
Огунь А.С. справка
 
11111111111
Нещадимов Н.Т. фото и справка
 Нещадимов Н.Т. справка

Пам'яті Патріота України

Фото Ісаєв Сергій  Ісаєв Сергій Володимирович народився 10 квітня 1975 р. в м. Костянтинівка Донецької області. Навчався у ЗШ №4, яку закінчив у 1990 р. Педагоги  і однокласники запам’ятали Сергія добрим, порядним, завжди готовим прийти на допомогу. Отримав спеціальність у професійно-технічному училищі №20.
 У 1994-1996 рр. служив у десантних військах, водій-гранатометник, сапер. Після служби в армії одружився, створив невеличкий власний бізнес. Ніколи не був байдужим до чужого горя. Зумів знайти однодумців і організувати допомогу дитячим будинкам. Був активним і свідомим патріотом України. Його ім’я добре знайоме громадським активістам не тільки Костянтинівки, а й Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Бахмута, Торецька.
 Коли на Донеччину прийшла війна, Сергій долучився до волонтерського руху «Схід та Захід єдині», робив конструкції для плетіння маскувальної сітки. Він допомагав військовим від Станиці Луганської до Волновахи, водночас не забуваючи дбати про своїх підопічних із сиротинця. Не залишив благородну справу допомоги дітям і тоді,  коли в липні 2015 року пішов добровольцем у лави ЗСУ. Служив у 122 батальйоні 81 бригади старшим сержантом – командиром 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу, неодноразово виконував обов’язки командиру взводу. У своїй  частині Сергій допомогав у протезуванні постраждалих в АТО від БФФ «Овес». 
 З 04 липня 2015 р. до 25 квітня 2016 р. учасник  антитерористичної операції на Сході України, виконував бойове завдання у складі свого підрозділу по захисту населених пунктів Пилипчатине, Світлодарськ, Новгородське Донецької області.
 Загинув Сергій 25 квітня 2016 р. близько 14 год.20 хв. під час виконання завдання по знешкодженню мінно-загороджувальних перешкод біля населеного пункту Новгородське. Вибух міни ОЗМ-72 забрав його життя.
 В останню путь його проводжали рідні, друзі, волонтери не тільки з Костянтинівки, Дружківки, Слов’янська, а й із Західної України. Патріоти України стали на коліна перед героєм, що віддав своє життя заради Рідної Землі. У Сергія залишились дружина Тетяна та двоє неповнолітніх дітей: Тимофій і Марія. Похований Ісаєв Сергій Володимирович 27 квітня 2016 р. на  Сантуринівському цвинтарі м. Костянтинівка поруч  із могилами своїх батьків.                                     
  У жовтні 2016 р. Указом Президента України від 04.07.2016 р. за  № 291/2016  нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно. 
 13 жовтня 2016 р. напередодні  Дня Захисника України на будівлі ЗШ №4, де навчався Сергій, була встановлена меморіальна дошка.
 

Пилип Орлик. Історія української Конституції

до 310-річчя написання першої демократичної Конституції
«Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» 
 
к орлика Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 року в м. Косут на Віленщині (тепер територія Білорусі). Він був старшиною Війська Запорізького, генеральним писарем, гетьманом України у вигнанні, дипломатом. 
 Будучи найближчим помічником гетьмана Мазепи, Пилип Орлик сприяв секретній переписці гетьмана з поляками і шведами і допомагав Мазепі формувати коаліцію проти російського царя Петра Першого. У Північній війні Росії зі Швецією Мазепа i Орлик прийняли сторону шведського короля Карла ХII, поставивши за мету незалежність України.
 Після поразки у битві під Полтавою в 1709 році, Пилип Орлик разом з гетьманом Іваном Мазепою опинилися в Бендерах (сучасна Молдова).  Мазепа незадовго помер, а Пилип Орлик був обраний гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.
 Перебуваючи у Бендерах, Орлик складає «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького»  і укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика. Ця, так звана Бендерська конституція, вважається  першою українською Конституцією.

Подробнее: Пилип Орлик. Історія української Конституції

Музейний урок: На шляху до Свободи та Незалежності

ланцюг єдності 2020 Щорічно 22 січня Костянтинівський краєзнавчий музей разом зі всією країною відзначає День Соборності України. В цьому році святкування відбулось в школі №8 22.01.20 ЗЗСО  8 789 клДень Соборності разом з учнями старших класів. Перед уявою школярів постав довгий шлях українського народу до соборності - добровільного об’єднання Західно-Української Народної Республіки і Української Народної Республіки, утворених в роки Української революції 1917-1921 років. 
 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві в урочистій обстановці був проголошений Акт Злуки (об’єднання) УНР і ЗУНР в єдину державу. У тексті Акту Злуки утверджувалось: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західне-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».    
 Але дійсно незалежною, соборною державою Україна стала лише через 72 роки, коли в 1991 році волею українського народу вийшла зі складу СРСР. З 1999 року в Україні стали офіційно, на державному рівні, відзначати День Соборності України.
 Отримана інформація дуже згодилася учням для участі та отримання перемоги у шкільному конкурсі-вікторині на знання історії України, присвяченому Дню Соборності України.   
 

Зустріч у музеї до Дня вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС

                                                                                                                   Два кольори, два кольори. 
                                                                                                                   То не любов і не журба як в пісні. 
                                                                                                                   Свої Чорнобиль має кольори:
                                                                                                                   Весна і сонце – до, і горе – після.
 
 Чорнобиль! Кому в світі невідоме це слово.
 Як це було? В ніч на 26 квітня 1986 року на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції відбулась найбільша в історії атомної енергетики аварія. Вона стала не тільки трагедією, але й уроком всьому людству Землі, який показав, що ядерна енергія, вийшовши з під контролю людини, не визнає кордонів, не щадить нічого живого.
 Генеральна асамблея ООН в 2003 році підтримала ініціативу України і об’явила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. В Україні 14 грудня відзначають ще одну дату - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, адже лише завдяки мужності ліквідаторів, які виконали безпрецедентні за своїм масштабом і складністю роботи по екстреному усуненню наслідків аварії, вдалось уникнути більш трагічних наслідків. Серед спеціалістів, які виконували основні роботи в зоні відчуження, були і наші костянтинівці: пожежники, міліціонери, водії, медики, військовослужбовці. 
Костянтиніці-ліквідатори і учні ЗОШ 9. Костянтинівський музей. 12.12.2019  13 грудня до музею завітали учні школи №9 на зустріч з людьми, які своєю мужністю, біллю, життям врятували світ від страшної біди - це члени ГО «Костянтинівська спілка «Інваліди Чорнобиля» Дерека Олександр Михайлович, Чудайкін Володимир Львович, Воробйов Володимир Олександрович, Наріжний Геннадій Олексійович, Астапов Анатолій Андрійович, Караянц Роман Юрійович, Хотенков Олександр Олександрович.
 Вони, ліквідатори! Досвіду та навичок боротьби з радіаційним лихом набули вже там, у Чорнобилі, полишивши натомість на тій землі частку свого власного здоров’я. Всі дні на службі були сповнені самопожертвою. Про ті трагічні події 33-річної давнини кожен з них береже в пам’яті щось своє, особисте, але в одному спогади співпадають - це враження про мертве місто, про школи, дитячі садочки, крамниці та житлові будинки, в яких не звучать людські голоси. Ліквідатори бережуть в серці пам’ять про друзів, з якими ділили тяготи чорнобильських вахт і які вже пішли. Саме цими спогадами ділились ліквідатори зі школярами. Час народжує героїв! 
 

Цей день в історії: Пам’яті жертв голодоморів

картинки свіча памяті Страшній трагедії голодомору 1932-1933 рр. був присвячений Голодомор 32 - 33 музейний урок для учнів 6-го класу школи №15. Минуле століття пронеслось над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947. Але якщо голодомори 20-х і 40-х років були наслідками світових війн і мали об’єктивні причини, то голодомор 30-х був спонуканий людьми, владою Радянського Союзу. В народі з’явилась гірка приказка «Неврожай від Бога, а голод від людей». Про причини, наслідки Великого Голодомору говорилось на уроці, адже за наслідками він виявився найтрагічнішим, бо спричинив багатомільйонні людські жертви і цим перевершив всі голодомори ХХ ст.
 Свіча, яку запалять в День пам’яті жертв голодомору 23 листопада в кожному домі, на площах України - це не просто акція, а данина тим, хто безневинно загинув  від голоду.
  Пройшов час мовчати, настав час говорити.
 
 

75 річниця визволення України

 28 жовтня відзначається 75 річниця з Дня визволення України від нацистських загарбників. Це свято встановлено в Україні згідно Указу Президента від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 «з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні». Цього дня традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.
звільнення України Воєнні дії під час Другої світової війни відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. У 1941–1944 роках на українській землі було розгромлено 607 дивізій вермахту.
 В ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. воїнів, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Белгородско-Харківська (серпень 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року). Завершила визволення України Східно-Карпатська операція, що розпочалася 8 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави. За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації.  Було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.
Лекція у Терцентрі 28.10.2019 Ми пам’ятаємо героїв, чия боротьба, самовіддана праця і героїзм сприяли акція вшанування памяті 28.10.2019визволенню України від нацистів. У серці кожного жива пам'ять про внесок українців у спільну перемогу в цій жахливій війні. Тим, хто загинув і тим, хто вижив у пеклі 40-х ми зобов’язані всім, що маємо сьогодні. 
В краєзнавчому музеї до 75-ї річниці визволення України від нацистських   загарбників була проведена низка виїзних заходів разом з співробітниками Палацу культури і дозвілля та членами територіального Центру соціальної допомоги населенню. А також співробітники музею взяли участь у покладанні квітів до групи могил радянських воїнів на пр. Ломоносова.
 

День пам'яток історії та культури України відзначили проведенням обласного семінару у Добропіллі

початок семінару 18 квітня у Міжнародний день пам'яток та історичних місць культурна спільнота України відзначає День пам'яток історії та культури. Цього дня у місті Добропіллі і на території Добропільського району відбувся обласний семінар-нарада присвячений одній з найактуальнішій темі сьогодення «Методологічні аспекти роботи та нормативно-правова база у сфері охорони культурної спадщини» організований Управлянням культури і туризму Донецької облдержадміністрації і Добропільською районною радою. У семінарі взяли участь спеціалісти і фахівці з охорони культурної спадщини з міських і районних держадміністрацій області.

Подробнее: День пам'яток історії та культури України відзначили проведенням обласного семінару у Добропіллі

Якщо на Землі є пекло…

день визволення 11 квітня у всьому світі відзначають Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Ця дата встановлена в пам’ять про інтернаціональне повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулось 11 квітня 1945 року. Дата ця важка і відзначати її нелегко. Прийшли такі часи, коли йде з життя покоління фронтовиків, в’язнів концтаборів, розповісти «вживу» про війну стає нікому. А нацизм, фашизм не вмирає, набирає популярність серед молоді деяких країн. Розповідь про жахи німецьких концтаборів повинна примусити всіх замислитися.        Міжнародний день визволення взнів Захід у музеї
 В музеї для учнів другої школи була проведена інформаційно-тематична година «Якщо на Землі є пекло…». Школярі дізнались про концтабори знищення Майданек, Освенцим, Треблінку, про 20 млн. людей з 30 країн світу, які пройшли страшною дорогою до пекла, про 12 млн. з них, для кого цей шлях став останнім, про 2 млн. дітей, закатованих в фашистських концтаборах. Офіційні дані були доповнені спогадами колишніх в’язнів, показом відеофільму про фашистські концтабори, немов попередження людству звучали слова пісні «Бухенвальдський набат». 
 В експозиції музею учні побачили фотографії, документи, спогади мешканців міста, які пройшли через німецькі концтабори Заксенхауз, Дахау, пересильний табір для військовополонених в Костянтинівці Дулаг 172. І вижили. Інколи вижити, це означало перемогти. На Нюрбергському процесі в 1946 році міжнародний трибунал визнав злочини фашистів злочином проти людства. І тільки зберігаючи пам’ять про ті страшні події і віддаючи данину поваги загиблим і тим, хто вижив у тому пеклі, можна сподіватися на те, що подібне більш ніколи не повториться в історії людства.
 

85-ті роковини Голодомору 1932-1933 років

 Школярі на відкритті виставки Україна 1932-1933 Геноцид голодом29 січня в Палаці культури і дозвілля почала працювати пересувна виставка «Україна 1932-1933 Геноцид голодом» підготовлена Українським інститутом національної пам’яті. Матеріали виставки розкривають історію найстрашніших в історії України часів, яку повинні знати українці, щоб не повторювати минулих помилок.
 Презентували виставку наукові співробітники музею. Перед учнями ліцею, шкіл № 3,13 Виставка у ПКіДпостала трагедія нашого народу – Голодомор 1932-1933 років. За даними Інституту національної пам’яті під час Голодомору загинуло 4,5 млн. українців, а за іншими джерелами ця цифра сягає 7 млн. закатованих голодом. За механізмом творіння і наслідками ця трагедія є злочином радянської влади проти власного народу. Школярі почули про причини, перебіг і наслідки Голодомору в Україні. Із спогадів мешканців нашого міста і району, що пережили ті страшні часи, дізнались про події 1932-1933 років в Костянтинівці.
 Матеріали виставки сприяють поверненню пам’яті про Голодомор в Україні. Виставка діє до 31 січня.

ГОЛОКОСТ

 27 січня в Україні відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Друга Світова війна принесла народам всього світу незчисленні лиха. Серед моря людських страждань особливо говорять про єврейську Катастрофу. ЇЇ називають словом «Голокост», що означає «жертва всесожжения», це масове знищення нацистами представників різних етнічних груп, і, в першу чергу євреїв.
 Тематичний урок голокост в Костянтинівському музеїВ останні дні січня в музеї відкрилась міні-виставка «День Катастрофи і Героїзму», присвячена пам’яті мільйонів жертв єврейського народу, знищених нацистами, а також пам’яті їх героїзму і спротиву нацизму під час Другої Світової війни. 
 Першими відвідувачами виставки стали учні школи №8. Вони почули розповідь про голокост в європейських країнах, в Україні і в Костянтинівці. Історія нашого міста це частка всесвітньої історії, тому трагічні події не минули і мешканців Костянтинівки. Школярі отримали інформацію про злочини нацистів відносно єврейського населення під час окупації міста, про Сергієвську балку, де були розстріляні сотні євреїв і яка стала місцем пам’яті і скорботи.
 Переглянувши виставку діти зрозуміли, що обов’язок людства пам’ятати про загиблих, поважати тих, хто вижив, прагнути до взаєморозуміння і справедливості між народами. 
 
 

Національне свято в Україні – День Соборності

 соборна українаНаприкінці січня 2019 року наша країна відмічає 100-річчя Соборності України. На початку ХХ ст. на українських землях були проголошені дві республіки: Українська Народна Республіка –УНР і Західне - Українська Народна Республіка –ЗУНР.  
 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві в урочистій обстановці був проголошений Акт з’єднання УНР і ЗУНР. Цій даті призначено навічно увійти в історію України великим національним святом – Днем Соборності України. Прийняття Акту Злуки було демонстрацією єднання східних і західних українських земель. Об’єднання УНР і ЗУНР стало прикладом цивілізованого збирання територій в єдину суверенну державу.
 Але знадобився ще історичний шлях довжиною у 72 роки перш ніж Україна в дійсності сталаКостянтинівський музей Соборність 2019 незалежною, соборною державою. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт проголошення України незалежною, самостійною, демократичною, правовою державою. З 1999 року в Україні стали офіційно, на державному рівні, відзначати День Соборності України.
 Напередодні національного свята до музею завітали учні школи №8 на тематичний урок "Україна - єдина Країна". Школярі прослухали історичну довідку про основні етапи довгого шляху українського народу до незалежності, самі розповідали про державні символи України, читали Гімн, відповідали на запитання вікторини. Наприкінці уроку учні подивились відеофільм «День Соборності України» і дійшли висновку, що сила і майбутнє України в єдності її громадян.
 

Рождественская сказка

  Обласний фестиваль Різдвяний передзвінРождество Христово - это красивый, наполненный обычаями и традициями праздник, который врождество в детском саду Украине принято отмечать с размахом. Все православные с особым трепетом ожидают Рождество. Уже две тысячи лет во всех домах наряжают рождественские елки, символизирующие евангельское дерево, и украшают их верхушки звездой в память о Вифлеемской звезде, ярко загоревшейся в момент рождения Божьего Сына, зажигают свечи в знак тех, которые горели в хлеву Вифлеема.
  С давних времен сложились богатые традиции празднования Рождества в Украине, которые тесно связаны с традициями Нового года: символом этого праздника тоже является ёлка, украшенная звездой на верхушке. Для детей на ветви вешают различные сладости, а под ёлку кладут подарки. В старину всемастер-класс на рождество в деском саду обменивались подарками, поздравляя друг друга и загадывая желания.
Четвёртого января в преддверии праздника Рождества Христова сотрудники городской краеведческого музея побывали в гостях у своих маленьких друзей - воспитанников дошкольного учебного учреждения №1 «Колокольчик». Рассказали малышам об истории и традициях празднования Рождества в Украине. Ребятам был показан мультфильм «Рождество», а потом все вместе разучивали колядки. С воспитанниками старших групп был проведен мастер-класс по изготовлению рождественских поздравительных  открыток. Малыши понесут своим родителям подарки, сделанные собственными руками.
 

Музей в гостях у школярів: Де Святий Миколай, там радість свята

  19 грудня вся Україна святкує день Святого Миколая Чудотворця. Цей святитель міста Мір Лікійських, який жив у IVделаем снежинки столітті,  вшановується всім християнським світом, як заступник і покровитель всіх бідних, знедолених, несправедливо ображених, а також всіх подорожуючих. Майже в кожній українській оселі поруч з іконами Спасителя і Богородиці можна побачити і образ Святого Миколая Чудотворця. 
 Музей у школярів на Св. Миколая Коли він жив на Землі як проста людина залюбки допомагав людям. Маленьким хлопчиком допомагав своїм товаришам. А коли Святий Миколай Чудотворець виріс, то працював у церкві, став архієпископом і продовжував допомагати людям. Коли ж прийшов кінець його земного життя  Миколай сказав, що він дуже хоче приходити 19 грудня, втілюючись в особи добрих чоловіків, з подарунками до дітей, які були щирими, чемними і з великим старанням опановували знання і вміння. 
  Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. В цей день дітям роблять подарунки. Ось і краєзнавчий музей вирушив у гості до учнів других класів загальноосвітньої школи №5. 18 і 19 грудня для них пройшли тематичні святкові бесіди «Де Святий Миколай, там радість свята» з майстер-класом і показом мультфільму «Святий Миколай». Діти уважно слухали історію і традиції українського свята, історію життєвого шляху Святого Миколая. А потім усі разом залюбки робили новорічні прикраси: паперові різнокольорові ялинки і сніжинки.
 

100 років з часу звільнення Донбасу

Інформаційні матеріали 
Українського інституту національної пам’яті
  
100Впродовж березня-квітня 1918 року українськими підрозділами спільно із союзною німецькою та австро-угорською армією було звільнено територію Східної і Південної України від більшовиків. Ці події мають велике значення в історії Української революції 1917 – 1921 років. 
  
Історична довідка
 2 березня 1918 року українські війська визволили від більшовиків Київ. До столиці повернулася Центральна Рада та інші органи влади і установи Української Народної Республіки. Тут відбулася і реорганізація збройних сил. Окремий запорозький загін було розгорнуто в бригаду, а згодом в Запорізьку дивізію під командуванням Олександра Натієва. Незабаром дивізія виїхала на фронт під Яготин, щоб боротися за визволення Лівобережної України.
 У цей же час на схід просувалися союзні українцям німецькі та австро-угорські війська. Німці наступали за трьома напрямками. Перша колона рухалася через Чернігівщину на Курськ і Харків. У напрямку Харкова, але через Полтавщину, разом із Запорізькою дивізією наступала друга колона. Третя колона німецьких військ просувалася через Козятин і Смілу на Катеринослав (нині Дніпро). Австро-угорські війська вирушили на Південь України – до Одеси, Миколаєва та Херсона. У складі Австро-угорських військ діяла «Група архикнязя Вільгельма» під командуванням Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного), до якої входив курінь Легіону Українських січових стрільців.
 Після кількох боїв на Лівобережжі наприкінці березня Запорізька дивізія визволила Полтаву: у нічному бою за місто відзначився 1-й Запорізький полк кінних гайдамаків імені Костя Гордієнка (командир – Всеволод Петрів). Серед інших підрозділів дивізії, до Полтави увійшов і 2-й Запорозький піший полк під командуванням Петра Болбочана (колишній Республіканський курінь). Разом з українцями до міста увійшли й німці.
 Тим часом, з Києва до Полтави на підсилення дивізії відправили 3-й Гайдамацький полк на чолі з Володимиром Сікевичем. Цей полк розгорнули на основі Гайдамацького коша Слобідської України Симона Петлюри. Гайдамацький кіш включили до складу Запорізької дивізії ще в Києві, але на фронт дивізія відбула без гайдамаків. Невдовзі Петлюру усунули від командування кошем, призначивши на його місце Олександра Удовиченка. Однак Удовиченко командував гайдамаками усього кілька днів, після чого передав посаду Сікевичу. На початку квітня Сікевич на чолі полку прибув до Полтави.
У Полтаві Запорізька дивізія затрималася на кілька днів. Тут був відроджений богданівський полк, розформований після відступу з Києва у лютому 1918 року. Два курені колишніх богданівців воювали у складі 1-го Запорозького пішого полку імені Гетьмана Дорошенка під командуванням Олександра Загродського. На прохання командира богданівців Олександра Шаповала, формування відродили під назвою 3-й Запорізький піший полк імені Гетьмана Богдана Хмельницького.
За спогадами Володимира Сікевича, 3 квітня генерал Натієв поділив свою дивізію на дві частини: Група під командуванням Болбочана, в основі якої був  2-й Запорізький піший полк, вирушила на Харків (Харківська група), а Слов’янська група на чолі з Сікевичем повинна була наступати через Лозову на Донбас. Ще до виходу групи Сікевича в напрямку Лозової на схід висунулися гордієнківці та Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Олекси Алмазова. Після запеклих боїв на підступах до міста, 7 квітня війська Болбочана визволили Харків. Наступного дня Слов’янська група зайняла Лозову.
 Дивізію Натієва було вирішено розгорнути у Запорізький корпус, однак це військове формування і надалі залишалося поділеним на дві частини. 10 квітня 1918 військовий міністр Української Народної Республіки Олександр Жуковський таємно наказав Натієву сформувати Кримську групу, яка мала випередити німецькі війська, зайняти півострів та встановити контроль над Чорноморським флотом. Кримська група була створена на основі військ під командуванням Болбочана у Харкові. Крім 2-го Запорізького пішого полку до Кримської групи увійшов Запорізький важкий гарматний дивізіон та піший партизанський відділ з Харкова на чолі з Іваном Луб’яницьким.
 Завдання групи Сікевича залишалося попереднім: звільнити Східну Україну і встановити контроль над ресурсами Донецького кам’яновугільного басейну (у спогадах на позначення Донбасу зустрічаємо поняття «Донецький водозбір» або «Донецька заглибина»). У складі Слов’янської групи перебували дорошенківський, гайдамацький богданівський, а також гарматний та інженерний полки.
   
Слов’янська група Сікевича.  15 квітня після напруженого 12-годинного бою Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут.
На Донбасі українські вояки побачили картину занепаду підприємств важкої промисловості. Володимир Сікевич наступним чином описав свої враження. «Сумно було дивитися, що це осередок гігантської сили тепер стоїть. Доміневі печі погасли і сталь в трубах застигла. Треба зміняти на нове, бо це все нездале. Скрізь тихо, нігде не чути гудків, великі комини не викидають під саме небо хмари диму. Зі всіх частин машин зняті мідяні частини, треба багато роботи, знання і матеріалу, щоб машини пустити в рух. Машини стоять, але це ще хоч біда, але безкровна, бо то машина. А от ті, що при машинах стоять, от там кипить непорозуміння, які використали агітатори, щоб робітництво перетягти на свій бік».
Робітнича делегація Краматорська «як не з любов’ю, то зі страху нової влади» зустріли вояків Слов’янської групи з хлібом-сіллю та подарували українським прапор з написом «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну, соборну Україну. Ми з вами!».
 25-27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць – станції Микитівки та Ртутного заводу. Ворог контратакував при підтримці потужного гарматного вогню, однак врешті був змушений відступити. Особливу відвагу в боях проявили дорошенківці Загродського, які не дали червоним оточити українські війська.
У Горлівці Слов’янська група захопила багато полонених і здобула велику кількість трофеїв. Запорожцям дісталися вагони зі зброєю, боєприпасами та медикаментами. Також тут знаходилися чималі запаси вугілля, які за наказом Сікевича почали відправляти до Києва.
 Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: на станції Юзівка (нині Донецьк), Попасну і Дебальцево. Дебальцево вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції Колпаково (нині Ковпакове в Антрацитівському району Луганської області), яка знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та земель Війська Донського.
 30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке завершилося на початку травня поваленням радянської влади і встановленням влади отамана Петра Краснова. Український уряд прагнув налагодити дружні відносини із донцями, а тому Сікевичу наказали зупинити просування Слов’янської групи, натомість пропустивши вперед німців.
 Визволення запорожцями Донбасу завершилося символічним актом: козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, які знайшли та станції, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а Української Держави гетьмана Скоропадського.
Після завершення військової операції запорожці несли гарнізонну службу в Бахмуті, Слов’янську, Микитівці, Дебальцевому та Краматорську. Штаб Сікевича знаходився у Микитівці. За наказом генерала Натієва, вояки Слов’янської групи охороняли державне майно на Донбасі та сприяли відновленню занепалої вугільної промисловості.
 Наприкінці травня Сікевич отримав новий наказ: охорону всього Донецького басейну передати місцевій цивільній, залізничній і німецькій владі, а війська групи перевести на північ сучасної Луганщини, де зайняти демаркаційну лінію з більшовицькою Росією. Невдовзі сюди прибули також вояки Кримської групи Болбочана. Запорожці знову об’єдналися і були реорганізовані в Окрему Запорізьку дивізію. Службу на кордоні дивізія несла до часу антигетьманського повстання.
 
 
 



Константиновский городской краеведческий музей Copyright © 2014
Все права защищены. Копирование материалов с указанием автора и активной ссылкой на сайт
Перепечатка материалов сайта без указания авторства строго воспрещается.