Поиск
Вход на сайт
Комментарии
-
Не последний герой Константиновки
31.03.2017 19:27Абсолютно согласен с предыдущим комментатором. Написано безумно интересно и информативно, знаете, как ... -
Выставка "Новогоднее сияние" 2015/16
21.12.2015 22:25Замечательная идея - организовывать праздничные выставки для горожан, а еще прекрасная возможность ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
28.05.2015 07:38Здравствуйте, уважаемые жители Константиновки! С огромным интересом прочитала статью об освобождении ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
08.05.2015 06:12Это самое полное исследование освобождения города Константиновки, которое я читал. Очень интересно! -
Школа ФЗО бутылочного завода
21.04.2015 18:11Сейчас это здание, скорее всего, заброшено. -
Авторская выставка "Волшебная нить"
20.02.2015 12:20Надо обязательно посмотреть! А автор будет присутствовать на показе коллекции? Хотелось бы познакомиться ... -
Заповедные места
31.07.2014 06:14«Дружковские окаменевшие деревья» - хотелось бы совершить туда прогулку. Скажите, как можно проехать ... -
Прогулки по Кривому Торцу: Прошлое и настоящее
25.05.2014 15:47Интереснейшая статья!!! Спасибо огромное! -
Воспоминания военнопленного
16.05.2014 06:14Очень понравилось! Прочёл всё -
Не последний герой Константиновки
05.05.2014 17:50Очень интересная статья! Приятно и неожиданно то, что в Константиновке есть специалисты по истории ...
Пилип Орлик. Історія української Конституції
до 310-річчя написання першої демократичної Конституції
«Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького»
 Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 року в м. Косут на Віленщині (тепер територія Білорусі). Він був старшиною Війська Запорізького, генеральним писарем, гетьманом України у вигнанні, дипломатом. Будучи найближчим помічником гетьмана Мазепи, Пилип Орлик сприяв секретній переписці гетьмана з поляками і шведами і допомагав Мазепі формувати коаліцію проти російського царя Петра Першого. У Північній війні Росії зі Швецією Мазепа i Орлик прийняли сторону шведського короля Карла ХII, поставивши за мету незалежність України.
Після поразки у битві під Полтавою в 1709 році, Пилип Орлик разом з гетьманом Іваном Мазепою опинилися в Бендерах (сучасна Молдова). Мазепа незадовго помер, а Пилип Орлик був обраний гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.
Перебуваючи у Бендерах, Орлик складає «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» і укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика. Ця, так звана Бендерська конституція, вважається першою українською Конституцією.
|
Музейний урок: На шляху до Свободи та Незалежності
 Щорічно 22 січня Костянтинівський краєзнавчий музей разом зі всією країною відзначає День Соборності України. В цьому році святкування відбулось в школі №8  разом з учнями старших класів. Перед уявою школярів постав довгий шлях українського народу до соборності - добровільного об’єднання Західно-Української Народної Республіки і Української Народної Республіки, утворених в роки Української революції 1917-1921 років. 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві в урочистій обстановці був проголошений Акт Злуки (об’єднання) УНР і ЗУНР в єдину державу. У тексті Акту Злуки утверджувалось: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західне-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
Але дійсно незалежною, соборною державою Україна стала лише через 72 роки, коли в 1991 році волею українського народу вийшла зі складу СРСР. З 1999 року в Україні стали офіційно, на державному рівні, відзначати День Соборності України.
Отримана інформація дуже згодилася учням для участі та отримання перемоги у шкільному конкурсі-вікторині на знання історії України, присвяченому Дню Соборності України.
|
Зустріч у музеї до Дня вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС
Два кольори, два кольори.
То не любов і не журба як в пісні.
Свої Чорнобиль має кольори:
Весна і сонце – до, і горе – після.
Чорнобиль! Кому в світі невідоме це слово.
Як це було? В ніч на 26 квітня 1986 року на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції відбулась найбільша в історії атомної енергетики аварія. Вона стала не тільки трагедією, але й уроком всьому людству Землі, який показав, що ядерна енергія, вийшовши з під контролю людини, не визнає кордонів, не щадить нічого живого.
Генеральна асамблея ООН в 2003 році підтримала ініціативу України і об’явила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. В Україні 14 грудня відзначають ще одну дату - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, адже лише завдяки мужності ліквідаторів, які виконали безпрецедентні за своїм масштабом і складністю роботи по екстреному усуненню наслідків аварії, вдалось уникнути більш трагічних наслідків. Серед спеціалістів, які виконували основні роботи в зоні відчуження, були і наші костянтинівці: пожежники, міліціонери, водії, медики, військовослужбовці.
 13 грудня до музею завітали учні школи №9 на зустріч з людьми, які своєю мужністю, біллю, життям врятували світ від страшної біди - це члени ГО «Костянтинівська спілка «Інваліди Чорнобиля» Дерека Олександр Михайлович, Чудайкін Володимир Львович, Воробйов Володимир Олександрович, Наріжний Геннадій Олексійович, Астапов Анатолій Андрійович, Караянц Роман Юрійович, Хотенков Олександр Олександрович. Вони, ліквідатори! Досвіду та навичок боротьби з радіаційним лихом набули вже там, у Чорнобилі, полишивши натомість на тій землі частку свого власного здоров’я. Всі дні на службі були сповнені самопожертвою. Про ті трагічні події 33-річної давнини кожен з них береже в пам’яті щось своє, особисте, але в одному спогади співпадають - це враження про мертве місто, про школи, дитячі садочки, крамниці та житлові будинки, в яких не звучать людські голоси. Ліквідатори бережуть в серці пам’ять про друзів, з якими ділили тяготи чорнобильських вахт і які вже пішли. Саме цими спогадами ділились ліквідатори зі школярами. Час народжує героїв!
|
Цей день в історії: Пам’яті жертв голодоморів
 Страшній трагедії голодомору 1932-1933 рр. був присвячений  музейний урок для учнів 6-го класу школи №15. Минуле століття пронеслось над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947. Але якщо голодомори 20-х і 40-х років були наслідками світових війн і мали об’єктивні причини, то голодомор 30-х був спонуканий людьми, владою Радянського Союзу. В народі з’явилась гірка приказка «Неврожай від Бога, а голод від людей». Про причини, наслідки Великого Голодомору говорилось на уроці, адже за наслідками він виявився найтрагічнішим, бо спричинив багатомільйонні людські жертви і цим перевершив всі голодомори ХХ ст. Свіча, яку запалять в День пам’яті жертв голодомору 23 листопада в кожному домі, на площах України - це не просто акція, а данина тим, хто безневинно загинув від голоду.
Пройшов час мовчати, настав час говорити.
|
75 річниця визволення України
28 жовтня відзначається 75 річниця з Дня визволення України від нацистських загарбників. Це свято встановлено в Україні згідно Указу Президента від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 «з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні». Цього дня традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.
 Воєнні дії під час Другої світової війни відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. У 1941–1944 роках на українській землі було розгромлено 607 дивізій вермахту. В ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. воїнів, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Белгородско-Харківська (серпень 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року). Завершила визволення України Східно-Карпатська операція, що розпочалася 8 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави. За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. Було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.
 Ми пам’ятаємо героїв, чия боротьба, самовіддана праця і героїзм сприяли  визволенню України від нацистів. У серці кожного жива пам'ять про внесок українців у спільну перемогу в цій жахливій війні. Тим, хто загинув і тим, хто вижив у пеклі 40-х ми зобов’язані всім, що маємо сьогодні. В краєзнавчому музеї до 75-ї річниці визволення України від нацистських загарбників була проведена низка виїзних заходів разом з співробітниками Палацу культури і дозвілля та членами територіального Центру соціальної допомоги населенню. А також співробітники музею взяли участь у покладанні квітів до групи могил радянських воїнів на пр. Ломоносова.
|
День пам'яток історії та культури України відзначили проведенням обласного семінару у Добропіллі
 18 квітня у Міжнародний день пам'яток та історичних місць культурна спільнота України відзначає День пам'яток історії та культури. Цього дня у місті Добропіллі і на території Добропільського району відбувся обласний семінар-нарада присвячений одній з найактуальнішій темі сьогодення «Методологічні аспекти роботи та нормативно-правова база у сфері охорони культурної спадщини» організований Управлянням культури і туризму Донецької облдержадміністрації і Добропільською районною радою. У семінарі взяли участь спеціалісти і фахівці з охорони культурної спадщини з міських і районних держадміністрацій області. |
Якщо на Землі є пекло…
 11 квітня у всьому світі відзначають Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Ця дата встановлена в пам’ять про інтернаціональне повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулось 11 квітня 1945 року. Дата ця важка і відзначати її нелегко. Прийшли такі часи, коли йде з життя покоління фронтовиків, в’язнів концтаборів, розповісти «вживу» про війну стає нікому. А нацизм, фашизм не вмирає, набирає популярність серед молоді деяких країн. Розповідь про жахи німецьких концтаборів повинна примусити всіх замислитися.  В музеї для учнів другої школи була проведена інформаційно-тематична година «Якщо на Землі є пекло…». Школярі дізнались про концтабори знищення Майданек, Освенцим, Треблінку, про 20 млн. людей з 30 країн світу, які пройшли страшною дорогою до пекла, про 12 млн. з них, для кого цей шлях став останнім, про 2 млн. дітей, закатованих в фашистських концтаборах. Офіційні дані були доповнені спогадами колишніх в’язнів, показом відеофільму про фашистські концтабори, немов попередження людству звучали слова пісні «Бухенвальдський набат».
В експозиції музею учні побачили фотографії, документи, спогади мешканців міста, які пройшли через німецькі концтабори Заксенхауз, Дахау, пересильний табір для військовополонених в Костянтинівці Дулаг 172. І вижили. Інколи вижити, це означало перемогти. На Нюрбергському процесі в 1946 році міжнародний трибунал визнав злочини фашистів злочином проти людства. І тільки зберігаючи пам’ять про ті страшні події і віддаючи данину поваги загиблим і тим, хто вижив у тому пеклі, можна сподіватися на те, що подібне більш ніколи не повториться в історії людства.
|
85-ті роковини Голодомору 1932-1933 років
|
ГОЛОКОСТ
27 січня в Україні відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Друга Світова війна принесла народам всього світу незчисленні лиха. Серед моря людських страждань особливо говорять про єврейську Катастрофу. ЇЇ називають словом «Голокост», що означає «жертва всесожжения», це масове знищення нацистами представників різних етнічних груп, і, в першу чергу євреїв.
 В останні дні січня в музеї відкрилась міні-виставка «День Катастрофи і Героїзму», присвячена пам’яті мільйонів жертв єврейського народу, знищених нацистами, а також пам’яті їх героїзму і спротиву нацизму під час Другої Світової війни. Першими відвідувачами виставки стали учні школи №8. Вони почули розповідь про голокост в європейських країнах, в Україні і в Костянтинівці. Історія нашого міста це частка всесвітньої історії, тому трагічні події не минули і мешканців Костянтинівки. Школярі отримали інформацію про злочини нацистів відносно єврейського населення під час окупації міста, про Сергієвську балку, де були розстріляні сотні євреїв і яка стала місцем пам’яті і скорботи.
Переглянувши виставку діти зрозуміли, що обов’язок людства пам’ятати про загиблих, поважати тих, хто вижив, прагнути до взаєморозуміння і справедливості між народами.
|
Національне свято в Україні – День Соборності
 Наприкінці січня 2019 року наша країна відмічає 100-річчя Соборності України. На початку ХХ ст. на українських землях були проголошені дві республіки: Українська Народна Республіка –УНР і Західне - Українська Народна Республіка –ЗУНР. 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві в урочистій обстановці був проголошений Акт з’єднання УНР і ЗУНР. Цій даті призначено навічно увійти в історію України великим національним святом – Днем Соборності України. Прийняття Акту Злуки було демонстрацією єднання східних і західних українських земель. Об’єднання УНР і ЗУНР стало прикладом цивілізованого збирання територій в єдину суверенну державу.
Але знадобився ще історичний шлях довжиною у 72 роки перш ніж Україна в дійсності стала
 незалежною, соборною державою. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт проголошення України незалежною, самостійною, демократичною, правовою державою. З 1999 року в Україні стали офіційно, на державному рівні, відзначати День Соборності України. Напередодні національного свята до музею завітали учні школи №8 на тематичний урок "Україна - єдина Країна". Школярі прослухали історичну довідку про основні етапи довгого шляху українського народу до незалежності, самі розповідали про державні символи України, читали Гімн, відповідали на запитання вікторини. Наприкінці уроку учні подивились відеофільм «День Соборності України» і дійшли висновку, що сила і майбутнє України в єдності її громадян.
|
Рождественская сказка
 Рождество Христово - это красивый, наполненный обычаями и традициями праздник, который в Украине принято отмечать с размахом. Все православные с особым трепетом ожидают Рождество. Уже две тысячи лет во всех домах наряжают рождественские елки, символизирующие евангельское дерево, и украшают их верхушки звездой в память о Вифлеемской звезде, ярко загоревшейся в момент рождения Божьего Сына, зажигают свечи в знак тех, которые горели в хлеву Вифлеема. С давних времен сложились богатые традиции празднования Рождества в Украине, которые тесно связаны с традициями Нового года: символом этого праздника тоже является ёлка, украшенная звездой на верхушке. Для детей на ветви вешают различные сладости, а под ёлку кладут подарки. В старину все
 обменивались подарками, поздравляя друг друга и загадывая желания.Четвёртого января в преддверии праздника Рождества Христова сотрудники городской краеведческого музея побывали в гостях у своих маленьких друзей - воспитанников дошкольного учебного учреждения №1 «Колокольчик». Рассказали малышам об истории и традициях празднования Рождества в Украине. Ребятам был показан мультфильм «Рождество», а потом все вместе разучивали колядки. С воспитанниками старших групп был проведен мастер-класс по изготовлению рождественских поздравительных открыток. Малыши понесут своим родителям подарки, сделанные собственными руками.
|
Музей в гостях у школярів: Де Святий Миколай, там радість свята
19 грудня вся Україна святкує день Святого Миколая Чудотворця. Цей святитель міста Мір Лікійських, який жив у IV
 столітті, вшановується всім християнським світом, як заступник і покровитель всіх бідних, знедолених, несправедливо ображених, а також всіх подорожуючих. Майже в кожній українській оселі поруч з іконами Спасителя і Богородиці можна побачити і образ Святого Миколая Чудотворця.  Коли він жив на Землі як проста людина залюбки допомагав людям. Маленьким хлопчиком допомагав своїм товаришам. А коли Святий Миколай Чудотворець виріс, то працював у церкві, став архієпископом і продовжував допомагати людям. Коли ж прийшов кінець його земного життя Миколай сказав, що він дуже хоче приходити 19 грудня, втілюючись в особи добрих чоловіків, з подарунками до дітей, які були щирими, чемними і з великим старанням опановували знання і вміння. Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. В цей день дітям роблять подарунки. Ось і краєзнавчий музей вирушив у гості до учнів других класів загальноосвітньої школи №5. 18 і 19 грудня для них пройшли тематичні святкові бесіди «Де Святий Миколай, там радість свята» з майстер-класом і показом мультфільму «Святий Миколай». Діти уважно слухали історію і традиції українського свята, історію життєвого шляху Святого Миколая. А потім усі разом залюбки робили новорічні прикраси: паперові різнокольорові ялинки і сніжинки.
|
100 років з часу звільнення Донбасу
Інформаційні матеріали
Українського інституту національної пам’яті
 Впродовж березня-квітня 1918 року українськими підрозділами спільно із союзною німецькою та австро-угорською армією було звільнено територію Східної і Південної України від більшовиків. Ці події мають велике значення в історії Української революції 1917 – 1921 років. Історична довідка
2 березня 1918 року українські війська визволили від більшовиків Київ. До столиці повернулася Центральна Рада та інші органи влади і установи Української Народної Республіки. Тут відбулася і реорганізація збройних сил. Окремий запорозький загін було розгорнуто в бригаду, а згодом в Запорізьку дивізію під командуванням Олександра Натієва. Незабаром дивізія виїхала на фронт під Яготин, щоб боротися за визволення Лівобережної України.
У цей же час на схід просувалися союзні українцям німецькі та австро-угорські війська. Німці наступали за трьома напрямками. Перша колона рухалася через Чернігівщину на Курськ і Харків. У напрямку Харкова, але через Полтавщину, разом із Запорізькою дивізією наступала друга колона. Третя колона німецьких військ просувалася через Козятин і Смілу на Катеринослав (нині Дніпро). Австро-угорські війська вирушили на Південь України – до Одеси, Миколаєва та Херсона. У складі Австро-угорських військ діяла «Група архикнязя Вільгельма» під командуванням Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного), до якої входив курінь Легіону Українських січових стрільців.
Після кількох боїв на Лівобережжі наприкінці березня Запорізька дивізія визволила Полтаву: у нічному бою за місто відзначився 1-й Запорізький полк кінних гайдамаків імені Костя Гордієнка (командир – Всеволод Петрів). Серед інших підрозділів дивізії, до Полтави увійшов і 2-й Запорозький піший полк під командуванням Петра Болбочана (колишній Республіканський курінь). Разом з українцями до міста увійшли й німці.
Тим часом, з Києва до Полтави на підсилення дивізії відправили 3-й Гайдамацький полк на чолі з Володимиром Сікевичем. Цей полк розгорнули на основі Гайдамацького коша Слобідської України Симона Петлюри. Гайдамацький кіш включили до складу Запорізької дивізії ще в Києві, але на фронт дивізія відбула без гайдамаків. Невдовзі Петлюру усунули від командування кошем, призначивши на його місце Олександра Удовиченка. Однак Удовиченко командував гайдамаками усього кілька днів, після чого передав посаду Сікевичу. На початку квітня Сікевич на чолі полку прибув до Полтави.
У Полтаві Запорізька дивізія затрималася на кілька днів. Тут був відроджений богданівський полк, розформований після відступу з Києва у лютому 1918 року. Два курені колишніх богданівців воювали у складі 1-го Запорозького пішого полку імені Гетьмана Дорошенка під командуванням Олександра Загродського. На прохання командира богданівців Олександра Шаповала, формування відродили під назвою 3-й Запорізький піший полк імені Гетьмана Богдана Хмельницького.
За спогадами Володимира Сікевича, 3 квітня генерал Натієв поділив свою дивізію на дві частини: Група під командуванням Болбочана, в основі якої був 2-й Запорізький піший полк, вирушила на Харків (Харківська група), а Слов’янська група на чолі з Сікевичем повинна була наступати через Лозову на Донбас. Ще до виходу групи Сікевича в напрямку Лозової на схід висунулися гордієнківці та Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Олекси Алмазова. Після запеклих боїв на підступах до міста, 7 квітня війська Болбочана визволили Харків. Наступного дня Слов’янська група зайняла Лозову.
Дивізію Натієва було вирішено розгорнути у Запорізький корпус, однак це військове формування і надалі залишалося поділеним на дві частини. 10 квітня 1918 військовий міністр Української Народної Республіки Олександр Жуковський таємно наказав Натієву сформувати Кримську групу, яка мала випередити німецькі війська, зайняти півострів та встановити контроль над Чорноморським флотом. Кримська група була створена на основі військ під командуванням Болбочана у Харкові. Крім 2-го Запорізького пішого полку до Кримської групи увійшов Запорізький важкий гарматний дивізіон та піший партизанський відділ з Харкова на чолі з Іваном Луб’яницьким.
Завдання групи Сікевича залишалося попереднім: звільнити Східну Україну і встановити контроль над ресурсами Донецького кам’яновугільного басейну (у спогадах на позначення Донбасу зустрічаємо поняття «Донецький водозбір» або «Донецька заглибина»). У складі Слов’янської групи перебували дорошенківський, гайдамацький богданівський, а також гарматний та інженерний полки.
Слов’янська група Сікевича. 15 квітня після напруженого 12-годинного бою Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут.
На Донбасі українські вояки побачили картину занепаду підприємств важкої промисловості. Володимир Сікевич наступним чином описав свої враження. «Сумно було дивитися, що це осередок гігантської сили тепер стоїть. Доміневі печі погасли і сталь в трубах застигла. Треба зміняти на нове, бо це все нездале. Скрізь тихо, нігде не чути гудків, великі комини не викидають під саме небо хмари диму. Зі всіх частин машин зняті мідяні частини, треба багато роботи, знання і матеріалу, щоб машини пустити в рух. Машини стоять, але це ще хоч біда, але безкровна, бо то машина. А от ті, що при машинах стоять, от там кипить непорозуміння, які використали агітатори, щоб робітництво перетягти на свій бік».
Робітнича делегація Краматорська «як не з любов’ю, то зі страху нової влади» зустріли вояків Слов’янської групи з хлібом-сіллю та подарували українським прапор з написом «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну, соборну Україну. Ми з вами!».
25-27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць – станції Микитівки та Ртутного заводу. Ворог контратакував при підтримці потужного гарматного вогню, однак врешті був змушений відступити. Особливу відвагу в боях проявили дорошенківці Загродського, які не дали червоним оточити українські війська.
У Горлівці Слов’янська група захопила багато полонених і здобула велику кількість трофеїв. Запорожцям дісталися вагони зі зброєю, боєприпасами та медикаментами. Також тут знаходилися чималі запаси вугілля, які за наказом Сікевича почали відправляти до Києва.
Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: на станції Юзівка (нині Донецьк), Попасну і Дебальцево. Дебальцево вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції Колпаково (нині Ковпакове в Антрацитівському району Луганської області), яка знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та земель Війська Донського.
30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке завершилося на початку травня поваленням радянської влади і встановленням влади отамана Петра Краснова. Український уряд прагнув налагодити дружні відносини із донцями, а тому Сікевичу наказали зупинити просування Слов’янської групи, натомість пропустивши вперед німців.
Визволення запорожцями Донбасу завершилося символічним актом: козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, які знайшли та станції, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а Української Держави гетьмана Скоропадського.
Після завершення військової операції запорожці несли гарнізонну службу в Бахмуті, Слов’янську, Микитівці, Дебальцевому та Краматорську. Штаб Сікевича знаходився у Микитівці. За наказом генерала Натієва, вояки Слов’янської групи охороняли державне майно на Донбасі та сприяли відновленню занепалої вугільної промисловості.
Наприкінці травня Сікевич отримав новий наказ: охорону всього Донецького басейну передати місцевій цивільній, залізничній і німецькій владі, а війська групи перевести на північ сучасної Луганщини, де зайняти демаркаційну лінію з більшовицькою Росією. Невдовзі сюди прибули також вояки Кримської групи Болбочана. Запорожці знову об’єдналися і були реорганізовані в Окрему Запорізьку дивізію. Службу на кордоні дивізія несла до часу антигетьманського повстання.
|
100 років Українській Державі Павла Скоропадського
Інформаційні матеріали
Українського інституту національної пам’яті
 Український інститут національної пам’яті продовжує інформувати про етапи Української революції 1917–1921 років. Планом заходів із відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років і вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №777-р, передбачено урочисте відзначення знаменних подій цієї доби. Відповідно до Постанови Верховної Ради України “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році” від 8 лютого 2018 року № 2287-VIII, 29 квітня 2018 року на державному рівні було відзначено 100-річчя з дня проголошення Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.
Історична довідка
29 квітня виповнилось 100 років від проголошення Української Держави.
9 лютого 1918 року між Українською Народною Республікою та державами Четверного союзу було укладено Берестейський мирний договір, яким де-факто УНР була визнана суб’єктом міжнародних відносин. Відповідно до цієї угоди Україна взяла на себе зобов’язання надати до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2,75 мільйони пудів м’яса, іншої сільгосппродукції і промислової сировини. 12 лютого УНР звернулася до німецької сторони з проханням ввести війська, за допомогою яких сподівалися розв’язати внутрішні проблеми. Підсумком цього став австро-німецький військовий контроль над територією України.
Навесні 1918-го посилилися опозиційні настрої щодо Центральної Ради. Невиконання Україною умов Берестейського договору щодо поставок хліба й сировини державам Четверного союзу викликали невдоволення і роздратування німецького командування. Німецький чинник став одним із ключових в підготовці державного перевороту 29 квітня 1918 року. Цього ж дня Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР (“Статут про державний устрій, права і вільності”), де Україна проголошувалася суверенною державою з неподільним кордоном.
29 квітня 1918 року в Києві за участі понад 6 тисяч делегатів відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом усієї України. Впродовж однієї ночі гетьманські війська встановили контроль над усіма урядовими установами. Того ж дня гетьман розпустив Українську Центральну Раду та проголосив Українську Державу.
Скоропадський отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою. Також йому належало право оголошувати надзвичайний стан, амністію, надавати громадянство тощо. Таким чином Гетьманат 1918 року був авторитарно-бюрократичним режимом, із близькими до диктаторських повноваженнями глави держави.
Органи влади
Вищим керівним органом Української Держави стала Рада Міністрів – виконавча та законодавча влада одночасно. Її структура нагадувала УНР-івську. Щоправда, ліквідували російське, польське, єврейське відомства, а поштово-телеграфне реорганізували в департамент Міністерства внутрішніх справ. Натомість з’явилися міністерства охорони здоров’я та віросповідань. Освітнє отримало назву Міністерство народної освіти та мистецтва. За Гетьманату зазнала трансформацій і судова гілка влади. Замість Генерального суду УНР утворили Державний сенат – вищий судовий орган. Формування Ради Міністрів доручили Миколі Василенку, який головував на перших засіданнях, але з 7 травня уряд очолив нащадок старовинного козацько-старшинського роду Федір Лизогуб. У кадровій політиці гетьман в значній мірі спирався на вихідців із української аристократії, які мали досвід державної служби.
7,5 місяців законотворчості
Одним із найважливіших напрямів діяльності було законотворення. Загалом, в Українській Державі було ухвалено понад 500 нормативних актів, у середньому на місяць – по 70. Серед новацій – прийняття першого державного бюджету як узагальненого кошторису. Скоропадський також ініціював розроблення проектів державних символів Української Держави. До роботи в спеціальній комісії залучив Георгія Нарбута, котрий запропонував Державний Герб – “зображення козака з мушкетом на плечі.., у верхній частині якого розміщено Володимирський тризуб. Навколо... буяв рослинний орнамент, виконаний у стилі козацького бароко”.
Внутрішня політика гетьмана “стояла” на трьох “китах”:
– відновлення приватної власності на землю та повернення її у товарний обіг;
– створення боєздатної армії;
– утвердження українського культурно-освітнього простору.
Земельна реформа
Вона мала стати чи не основною серед перетворень на засадах “відчуження земель по дійсній їх вартості від великих земельних власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів”. Однак теоретично правильне положення про непорушність права приватної власності в конкретно-історичних умовах тогочасної України лише спричинило соціальну напругу. Поміщики отримало юридичні підстави для відновлення земельно-майнової власності. Це викликало селянський спротив, масове невдоволення владою гетьмана та його німецько-австрійських союзників. Улітку майже всіма регіонами прокотилася хвиля повстань. Найбільшим було Звенигородсько-Таращанське. До серпня виступи набули загальноукраїнського масштабу, а тоді почали вщухати.
 Гетьман Скоропадський зі штабом оглядає Сірожупанну дивізію. Серпень 1918 року.
Справи військові
Багато зусиль гетьман докладав до військового будівництва. Як професійний військовий Павло Скоропадський, як ніхто інший, усвідомлював значення національних збройних сил, але був зв’язаний забороною перед союзниками мати регулярну армію. Тому після перевороту більшість військових формувань УНР, зокрема корпус Січових стрільців та дві Синьожупанні дивізії були розформовані. Натомість частини Запорізького корпусу Армії УНР, який щойно визволив від більшовиків Донбас, були зведені в бригаду, а потім реорганізовані у Запорізьку дивізію, що охороняла північно-східні кордони України.
Для формування дієвих збройних сил Української Держави планувалося створити 8 територіальних корпусів і 5 кінних дивізій. Загальна чисельність армії в мирний час мала становити 310 тисяч осіб. Проте реалізувати ці амбітні плани гетьману не вдалося. Військовим міністерством були сформовані кадри лише територіальних корпусів, а також гетьманська гвардія – Сердюцька дивізія із заможного селянства Лівобережжя. У серпні гетьманському урядові була передана Сіра (Сірожупанна) дивізія. Вона отримала назву 1-ї Козацько-стрілецької дивізії. Того ж місяця гетьман видав наказ про відновлення стрілецької формації – Окремого загону Січових стрільців. Його особовий склад на початок листопада налічував 59 старшин і 1187 стрільців. Особливі надії гетьман покладав на козацтво, в жовтні затвердив закон “Про відновлення українського козацтва”.
Фінанси
Більш ефективною, в порівнянні з добою Центральної Ради, була діяльність уряду у фінансово-фіскальній сфері. Міністерство фінансів домоглося введення та зміцнення національної валюти, функціонування Державної скарбниці, Українського державного банку, митної та податкової служб, відновлення державної цукрової і горілчаної монополії. Завдяки таким заходам прибутки склали близько 3,2 мільярда карбованців.
Справи закордонні
Зовнішньополітичний курс Гетьманату майже повністю визначався союзницькими зобов’язаннями перед Четверним союзом. До безперечних успіхів на міжнародному фронті належало визнання Української Держави цими країнами, а також Азербайджаном, Грузією, Доном, Кубанню, Польщею, Фінляндією, Румунією і Швейцарією. Дипломатичні відносини були встановлені ще з 8 державами – Бельгією, Вірменією, Голландією, Грецією, Данією, Норвегією, Персією і Швецією. Загалом Україна відкрила 11 дипломатичних і до 50 консульських представництв у 20 країнах світу, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництв 24 держав.
У вересні 1918 року гетьман здійснив офіційний закордонний візит до Німеччини. Тоді Берлін засвідчив підтримку самостійної Української Держави. Переговори про встановлення кордонів тривали з Росією, Австро-Угорщиною, Румунією, Білоруссю та козацьким Доном. У травні 1918 року була визначена лінія розмежування між військами Української Держави та Росії. Завширшки 10–40 кілометрів вона отримала назву “нейтральна зона”.
Українізація
В Українській Державі продовжувалися процеси українізації, започатковані УЦР. Завдяки міністрові народної освіти та мистецтва Миколі Василенку введено обов’язкове вивчення в усіх середніх школах української мови, літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військових частинах створили курси українознавства. У листопаді 1918-го в Україні діяло 150 українських гімназій, для яких видруковано кілька мільйонів підручників.
6 жовтня 1918 року на основі Українського народного університету в Києві було відкрито Український державний університет. Колишні російські університети оголосили українськими державними. Науковцям надали право захищати дисертацій українською мовою. У Полтаві від жовтня 1918 року запрацював історико-філологічний факультет із усіма правами університету.
 22 жовтня святково відкрили Кам’янець-Подільський державний український університет. Його ректором обрано Івана Огієнка.
Академія наук
Кульмінацією розвитку тогочасного наукового життя стало відкриття в листопаді 1918 року Української академії наук (УАН). Цьому передувала діяльність Українського наукового товариства в 1917 році. За Гетьманату з травня 1918-го справою створення УАН опікувався міністр народної освіти та мистецтва Микола Василенко. Спеціальна комісія активно запрацювала над відповідним законопроектом. 14 листопада гетьман затвердив Закон “Про заснування Української академії наук у Києві”. 24 листопада відбулося її перше засідання. Академію очолив біохімік та організатор науки Володимир Вернадський. Неодмінним секретарем став сходознавець Агатангел Кримський.
УАН мала три відділи: історико-філологічний (очолив Дмитро Багалій), фізико-математичний (на чолі з Миколою Кащенком) і соціальних наук (головував Орест Левицький). 2 серпня 1918 року засновано Національну бібліотеку Української Держави (нині – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Розпочалося академічне видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка.
 Павло Скоропадський (1873–1945) народився 15 травня 1873 року в німецькому місті Вісбадені. Дитинство провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Отримав належну соціальному статусу освіту – закінчив Петербурзький пажеський корпус. Брав участь у Першій світовій війні, нагороджений орденом Святого Георгія. У 1916 році – командир 34-го армійського корпусу, який дислокувався не території України.
Із початком Української революції активно долучився до українізації армії, став командиром 1-го Українського корпусу. У жовтні 1917 року на з’їзді Вільного козацтва в Чигирині обраний отаманом. 29 квітня 1918 року став гетьманом Української Держави. Вона здобула визнання майже 30 країн світу. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалися освіта, наука, державний апарат.
14 грудня 1918 року зрікся влади і таємно виїхав до Німеччини. Залишився лідером частини української політичної еміграції – гетьманського руху. Зусиллями Павла Скоропадського у 1925 році створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. У роки Другої світової війни допомагав звільненню з німецьких таборів українських військовополонених і лідерів визвольного руху Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька. Помер 26 квітня 1945 року від поранення під час бомбардування у Баварії. Похований в Оберстдорфі.
|
День пам’яті та примирення
 8 травня в Україні відзначають День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни 1939-1945 рр. Згідно з законом, шанобливе ставлення до пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні, до ветеранів війни українського визвольного руху та жертв нацизму є священним обов’язком держави та громадян України.
 Символом вшанування пам’яті є червоний мак. Ця квітка – пам’ятний знак жертв усіх військових і громадянських конфліктів.
На передодні свята наукові співробітники музею провели в школі-інтернат №1 тематичний урок «Пам’ятаємо і шануємо» з майстер класом по виготовленню паперових маків - символу пам'яті.
|
