Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider

Поиск

Вход на сайт

w88 . judi bola terpercaya viagra without doctor prescription usa;smoke cannabis oil;what is the price of generic viagra in mexico

Комментарии

logo2

Логотип Дня міста Костянтинівки 2020

Логотип Дня міста Костянтинівка 2020

Друзі, голосуємо!

проголосуй за рокик к 150-летию КонстантиновкиТретій етап конкурсу відео-робіт «Вітай на всі 150!»: оцінювання робіт мешканцями міста шляхом Інтернет – голосування. Термін голосування з 12.08.2020 ( з 00.00 годин) до 01.09.2020. (до 24.00 годин).
Голосування відбувається на «YouTube» каналі Костянтинівської міської ради за посиланням:https://www.youtube.com/watch?v=A_8AS-WDp44&list=PLXqE59P6AZN--1aEcpguiiOyaPisj74es, шляхом виставлення лайків (якщо Вам сподобалося відео, то ставимо лайк ).
 

Дата відкриття міського музею

У Костянтнівці відкрився музей

Історія виникнення свята Дня міста та його емблема

 
   У 1984 році міським керівництвом вперше було прийнято рішення щорічно відзначати у третю суботу вересня День Костянтинівки на загальноміському рівні. Ідейною натхненницею та керівницею творчої групи з підготовки свята була Криворучко Клавдія Григорівна.
   Серед об’явлених літературних, історичних, конкурсів художньої самодіяльності, дитячого малюнка та см2 технічної творчості, фотовиставок, легкоатлетичних змагань був і творчий конкурс на розробку емблеми Дня міста.
см1 П’ятнадцять професійних художників з промислових підприємств і аматорів представили свої роботи на конкурс, але відібрана одна - найкраща. Її автором був робітник заводу скловиробів В’ячеслав Іванович Сасін.
    А тепер кілька слів про емблему. З кожним роком зростали виробничі потужності промислових підприємств міста і все більш актуальною поставала проблема охорони навколишнього середовища від забруднення. Тому автор вибрав для емблеми ідею, сутність якої полягала у зверненні до костянтинівців охороняти навколишнє середовище.
  На білому фоні обрамленому червоною і блакитною смугами рука людини, де на долоні розмістились основні види виробництв – хімія, металургія, скло та будівельна індустрія. А зверху розкинувся кленовий лист зі світлими хмарами. Це і є символ емблеми «Містам – чисте повітря».
   До кінця 80-х - початку 90-х це зображення уособлювало загальноміське свято Дня міста. 
 

Історія гербу Костянтинівки

 
 
У 1981 році Костянтинівка ввійшла в число міст зі стотисячним населенням, тому виникла необхідність мати свою символіку – герб міста.
герб3Перший герб був розроблений робочим пляшкового  заводу Борисом  Петровичем Рубаном і затверджений рішенням міськвиконкому 18 листопада 1981 року. На гербі були стилізовано зображені основні галузі промисловості міста.
Історична ситуація, що змінилась після отримання Україною герб1 незалежності, вимагала нової офіціальної символіки міста.
 Другий герб розробив Микола Стародубцев герольдмейстер, член Королівського геральдичного товариства Шотландії і правління Українського геральдичного товариства. Центральним елементом нового гербу стало символічне зображення фонтану, кришталеві чаші якого були виготовлені костянтинівськими майстрами для Всесвітньої виставки 1939 року в Нью-Йорку. Герб був затверджений рішенням міськвиконкому 15 грудня 2000 року.
 

Музейні історії: Різьблений футляр до ювілею

 
дк1 В фондах краєзнавчого музею зберігається дерев’яний футляр  для святкового вітального адресу, обрамлений контурним та об’ємним різьбленням, подарований міському музею мешканцями міста у 1970 році з нагоди святкування 100-річного ювілею Костянтинівки.
 
 
 
 
 
 
 
 

Увага! Конкурс!

 
 

Події Української революції: Костянтинівка, січень 1919. Пам’ятник 13-ти розстріляним робітникам

             Передмова: Бельгійськими підприємцями наприкінці ХІХ ст. була придбана земельна ділянка. [1]
«У 1897 році побудували пляшковий завод, на якому працювали 1200 робітників. Завод мав 4 великі ванни і виробляв пляшки зеленого, темно-зеленого, жовтого і напівбілого кольорів. Річне виробництво становило 40 млн. пляшок для різноманітних напоїв: горілки, вина, пива, шампанського, а також банки для варення, аптечний посуд, скло для фотографічних пластинок.» [2]
 Буремні революційні події 1917-1921 років не оминули і Костянтинівку, більшість населення якої складав робітничий клас. В Донбасі на початку січня 1919 року тривали бої між частинами Червоної армії та загонами білогвардійців. 
 У журналі «Забой» 30-х р. у статті «Із революційного минулого Донбасу» так описані ці події: «На ст. Константиновка однажды был перебит отряд белогвардейцев, а начальника гарнизона, бывшего пристава Зеленского, зарубили на куски. И белые жестоко отомстили. 13 января 1919 года, на броневике, белогвардейцы тихо подъехали к заводу, собрали всех рабочих, и через 10-го расстреляли 12 рабочих, в том числе мальчика баночника.» [3]
 До розстрілу було обрано сімнадцять робітників. Чотирьом вдалось вижити і врятуватись. Загинуло тринадцять чоловік[4], з них у братській могилі поховано одинадцять, двох родичі поховали на Новоселівському цвинтарі.[5] 
pamytnik Перший пам’ятник на братській могилі розстріляних робітників був встановлений не раніше 1923 і не пізніше 1925 років. [6] У 1923 році Центральний Виконавчий Комітет СРСР визначив головні елементи державних символів Радянського Союзу: сонце, серп і молот, девіз «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», які чітко видно на вказаному фото [7] датованому 1925 роком. 
 В краєзнавчий літературі [8,9,10,12] та паспорті на пам’ятник вказано, що пам’ятник був встановлений на братській могилі розстріляних робітників.   
 У 1936 році від робітників пляшкового заводу до Голови ВУЦВКа Г.І. Петровського надійшов лист, текст якого розміщений у книзі «История фабрик и заводов. Константиновский завод стеклоизделий. Очерки».[8] Там також ми можемо прочитати що, серед перелічених досягнень у перших двох п’ятирічках, в планах заводу до 20-річчя з дня Жовтневої революції, було намічено спорудження «пам’ятника-монумента «13-ти розстріляним». Були викладені основні бачення щодо тематики майбутнього пам’ятника.  А також прохання до Петровського виказати свою думку та дати вказівку з цього приводу.  
 Плани не збулися. Почалась Друга світова війна, а після важкі часи відбудови заводів та народного господарства. У 1952 році завод був повністю відновлений.
 У 1958 році пляшковий завод перейменований у «Завод скловиробів імені 13-ти розстріляних робітників». [8] Там же про час встановлення сучасного пам’ятника сказано: «У рік 50-річчя Радянської влади була реконструйована заводська площа, на якій зведений (1967р.) пам’ятник-монумент «13-ти розстріляним робітникам». [9]
пам 13 Макет пам’ятника був розроблений художником А.А. Павловським. [10] 
Автор пам’ятника - радянський і український скульптор-монументаліст Леонід Артемович Бринь.  Виготовлений Донецьким мистецько-виробничим комбінатом Художнього Фонду УРСР. [10]
 Замовник – Костянтинівський завод скловиробів ім. 13-ти розстріляних робітників. [11]
 Вигляд сучасного пам’ятника за деякими конструкційними елементами відрізняється від представленого на фото макету. 
 
 
Список фото, використаної літератури та скорочень:
 
1.Копія купчої, представлена в експозиції КМКМ, на придбання земельної ділянки для будівництва заводів. Складена 11 серпня 1895 року. Документ з бельгійської сторони підписаний Л. Ламбертом, П. Нобле, І. Сізле.
2.В. Лазебник. Сталь у степу. Погляд з України. Науково-популярне видання. АРТ-ПРЕС. Дніпро, стор. 183-189; 
3.Фотокопии Журнал Забой 1931-1935 г/в, стр.25. З фондів КМКМ;
4.В.П. Бондарь, Б.Н. Донцов, Костянтинівка. Історико-краєзнавчий нарис. Частина 1-а: 1870-1941, Донецьк, Облполіграфіздат, 1995р., стор. 49-50;  
5.Фото. Могила Колеснікова Марка Тимофійовича на старому цвинтарі Новоселівки, підсобного робітника заводу, розстріляного білобандитами у числі робітників заводу. (народився 30.12.1904 – загинув 13.1.1919). З фондів КМКМ;
6.Фото. Мітинг мешканців Костянтинівки, присвячений відкриттю пам'ятника 13-ти розстріляних робітників. Датування ім. 1923-1925 роки (З фондів КИКМ, ФС 55);
7.Фото.1 травня 1925 року на братській могилі. (З фондів КМКМ, НДФ 4109);
8.Белашов Б.І., Степанкевич В.І., Імені тринадцяти розстріляних робочих, Донецьк, «Донбас», 1972р., стор.6; 
9.Белашов Б.І., Клімов А.Н., Історія фабрик і заводів. Костянтинівський завод скловиробів. Нариси, Донецьк, «Донбас», 1974 р., стор. 50-53, 107, 155;
10.Неведров В.Н., Їх іменами названі вулиці, Донецьк, РІО облуправління по друку, 1991р.,  стор. 11-14; 
11.Інтернет ресурс - https://uk.wikipedia.org/wiki Бринь_Леонід_Артемович
12.Паспорт «Братская могила робочих бутылочного завода», 1975 р.
 
 
 

Музейные истории: Константиновская ситалловая посуда

ситал посуда В городском краеведческом музее бережно хранится коллекция ситалловой
посуды - образцы посуд 1 продукции Константиновского стекольного завода. Посуда из прочного белого материала - ситалла, массово производилась в 80-90-е годы ХХ в.
 Красивая  жаропрочная посуда - разного объёма кастрюли, жаровни, сотейники со стеклянными прозрачными крышками использовалась в быту для варки и запекания, а также для подачи готовых блюд к столу. Посуда была украшены яркими, многоцветными тематическими деколями. 
 По словам Эдуарда Кондратьевича Полохливец, главного инженера завода «Автостекло» в те годы, разработчиками этого вида производства является тандем ученых НИИ Автостекло и МХТИ им. Менделеева. Ситалл для посуды производился из специальной шихты из чистых сырьевых материалов без добавления шлаков. Шихтового база находилась на заводе Автостекло и посуд обеспечивала шихто-материалами как свое производство, так и отдельный цех Стекольного завода по производству ситалловой посуды. 
 Посуда обладает высокой термостойкостью, выдерживает перепады температур. Нагревается равномерно, за счет чего пища в ней томится и тушится, сохраняя витамины. Можно использовать для запекания в газовой духовке и СВЧ печи. В такой посуде можно удобно и безопасно хранить уже приготовленные блюда, даже в морозильной камере. Данная продукция пользовалась спросом у константиновских хозяек. Реализовалась через городские хозяйственные магазины, один из которых располагался неподалеку от конторы стекольного завода по центральной улице правобережья и торговал товарами местных производителей. Также отправлялась по Украине и другие республики бывшего СССР.
 

Подарунок музею

1.1 Полохливець Едуард Кіндратійович, головний інженер заводу «Автоскло» у 1986 - 1997 роках, нині пенсіонер та друг музею подарував нам експонат – великий каталог виробів заводу «Скло 1Стекло  для  промисловості і будівництва».
 Книга 1958 року видання, формату А4, у твердій палітурці, має 240 кольорових і чорно-білих технічних і тематичних ілюстрацій. На 96 сторінках у 17 розділах-проспектах наведені повні дані про 60 видів продукції, яка виготовлялась на заводі і застосовувалась у будівництві, автомобільній, вугільній, телерадіотехнічній та інших галузях народного господарства та експортувалась на той час у більш 10 країн світу. Описані їх способи виготовлення та основні фізико-механічні властивості виробів, галузь застосування, вимоги до пакування, транспортування і зберігання.
 Спеціальний розділ каталогу присвячений новим скляним виробам, що освоювалися заводом і вироблялись власним експериментальним цехом. Це - скляні двері з полірованого загартованого кталог стекло  скла «Сталеніт» з max розмірами 2600х1040 і товщиною 10-20 мм. Хвилясте армоване і неармоване як покрівельний і стіновий матеріал, для скління парників та теплиць, облаштування внутрішніх перегородок, скляна емальована плитка. Велись розробки нових типів скла з електрообігрівом: для транспорту, скляних панелей для жилих помешкань та лікарень та дзеркал, встановлених у приміщеннях з підвищеною вологістю. 
 Ми вдячні Едуарду Кіндратійовичу за чудовий подарунок. Каталог буде гарним доповненням експозиції музею до виставки продукції заводу «Автоскло».
 Також звертаємося до костянтинівців з проханням подарувати музею предмет, який стане музейним експонатом і розповість частку історії нашого міста для наступних поколінь.

До Дня пам’яті жертв політичних репресій

Цей день як біль в серцях живе
«Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах…»
 
В.Симоненко
23.12.1962
 
  17 квітня 1991 р. прийнятий Закон УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Виконання закону передбачає відновлення історичної правди. У 1992 році в Донецькій області була створена редакційна колегія, яка провела кропітку пошукову, дослідницьку роботу, вивчала матеріали архівів. В результаті  з’явилось унікальне видання про трагічну долю багатьох тисяч людей, що попали під каток репресивної державної машини. 
   Виникає питання: «Навіщо померлим, вбитим реабілітація? Все одно їх вже не повернеш». Та ні, не все одно. Реабілітація - категорія моральна. У цих людей є діти, онуки, і вони повинні знати правду, повинні повернути добре ім'я своїм рідним.  
   По Донецькій області видано 9 книг «Реабилитированные историей». В кожній книзі в середньому 600 сторінок, на кожній сторінці розміщений запис про 10 репресованих. Простий підрахунок показує, що в області в різні роки було репресовано більш 50 тис. людей, а в 1937-1938 роках - 25381 людина, в Костянтинівці тільки працівників промислових підприємств репресовано 919, а були ще вчителі, медики, журналісти, люди з різних служб. Внутрішніх ворогів шукали серед українців і росіян, німців і поляків, євреїв і чехів, серед робочих і селян, інтелігенції і керівних кадрів, серед молоді і людей старшого віку. Жодна соціальна група не уникла репресій.
   Вибірково полистаємо сторінки книг, що стосуються Костянтинівки.
Книга 2
стор. 459 - Величко Йосиф Степанович, українець, учитель, вирок -  розстріл
Книга 4
стор.259 - Кеніг Антон Олександрович, німець, червоноармієць, вирок - розстріл
стор.530 - Костюк Костянтин Миколайович, білорус, робочий, вирок розстріл з конфіскацією
Книга 6
стор.23 - Непомнящий Шая Хаїмович, єврей, робітник артілі, вирок  - розстріл
стор.100 - Огуль  (Огунь) Антон Станіславович, поляк, майстер-видувальник, вирок - 10 років заслання
стор.546 - Рижков Петро Селиверстович, росіянин, сторож, вирок - розстріл з конфіскацією
Книга 7
стор.381- Суяров (Суярко), Василь Степанович українець, головний механік заводу «Автоскло», вирок -  розстріл  з конфіскацією.
 
И был – тридцать седьмой, и реки крови были,  
Трудились палачи, без продыху тогда,
Не дай Бог, пережить опять полвека стыни,   
Так хочется забыть такое навсегда…
Але забувати не можна! 
Огунь А.С. справка
 
11111111111
Нещадимов Н.Т. фото и справка
 Нещадимов Н.Т. справка

З музейного архіву: медсестра Лазерко

   12 травня весь світ відзначає Міжнародний день медичної сестри. 
4 Сьогодні  ми хочемо розповісти про прекрасну жінку, учасника Другої світової війни Лазерко Надію Григорівну, яка все життя присвятила сестринській справі. 
Надія народилась у 1919 році в м. Костянтинівка. Закінчила Костянтинівську фельдшерську школу в липні 1938 році, з листопада почала працювати в Костянтинівській центральній районній лікарні 2 №1 операційною медсестрою. 
 В липні 1941 року пішла на фронт. Служила медсестрою в військо-санітарному потязі ВСП-172. Проїхала у ньому тисячі кілометрів і перевезла десятки тисяч поранених бійців в тилові шпиталі. Війну закінчила в 1945 р. в званні лейтенанта медичної служби.
У травні 1946 р. повернулась до рідного міста і пропрацювала на посаді старшої операційної сестри в центральній районній лікарні до 82-х років. Нагороджена медалями «За трудовое отличие», «Ветеран труда», ювілейними медалями до дня Перемоги, відзнакою «Отличник здравоохранения». Усе своє життя Надія Григорівна присвятила роботі,  була наставником молодих медичних сестер.
 

В пам’ять про героїв Другої світової

«…Когда-нибудь мы вспомним это, 
и не повертися самим…» 
 
 З неймовірних зусиль кожного солдата складалась Перемога у Другій світовій війні, трудними шляхами якої пройшли костянтинівці, що мужньо воювали на всіх фронтах, у всіх родах військ, на кожному рубежі звершуючи подвиги. 
 Розпочинаємо цикл статей про наших земляків - учасників однієї з найстрашніших війн ХХ століття. Наш обов’язок пам’ятати їх імена, бо це єдине, чим ми можемо віддячити за їх подвиг.  
1  Грош Данило Петрович (1908 – 1991) - робітник заводу Автоскло.  
 У червні 1941 року призваний Костянтинівським райвоєнкоматом. Був спочатку зенітником, грош нагр лист а  потім мінером. Воював під Москвою, Смоленськом, брав участь у Вітебсько-Оршанській, Ризькій операціях, визволяв польські міста Данциг, Гдиня, німецьке Піллау. 18 разів пробирався в тил ворога. Повний кавалер Орденів Слави трьох ступенів.
 Свій перший Орден Слави отримав за мужність, проявлену в грудні 1943 в складі 6-го мото-інженерного батальйону, забезпечуючи наступ 11-ї гвардійської армії Західного фронту.   При розмінуванні підступу та налаштуванні переправи через річку Горожанка в Білорусії рядовий Грош особисто зняв 13 протитанкових мін противника. Військові частини без перешкод подолали річку і звільнили місто Городок. Наказом по військам 11-ї гвардійської армії гвардії нагороджений Орденом Слави III ступеню.
 Орден Слави II ступеню, командир відділення саперів 5-ї окремої моторизованої інженерної бригади гвардії молодший сержант Данило Грош, отримав у 1944 році за зведення мостів через річки Свечанка, Десна під час Вітебсько-Оршанської операції.
 Третій Орден Слави отримав під час Ризької операції у вересні 1944 року. Відділення гвардії сержанта Гроша забезпечувало інженерний супровід 35-ої танкової бригади, знищило близько 30-ти ворожих солдат, розмінувало дорогу і вивело з району оточення  танки.  Група мінерів  підривала дзоти, бліндажі, робила проходи в мінних полях. Грош Данило Петрович був представлений до нагороди орденом Слави I ступеню. 
 2 березня 1945 року під час встановлення мінних полів отримав тяжке поранення, день перемоги зустрів у шпиталі.  Після тривалого лікування у 1947 році повернувся до свого робочого колективу заводу Автоскло. В мирний час до бойових орденів та медалей додалась трудова нагорода «За доблестный труд». 
 
 

Пам'яті Патріота України

Фото Ісаєв Сергій  Ісаєв Сергій Володимирович народився 10 квітня 1975 р. в м. Костянтинівка Донецької області. Навчався у ЗШ №4, яку закінчив у 1990 р. Педагоги  і однокласники запам’ятали Сергія добрим, порядним, завжди готовим прийти на допомогу. Отримав спеціальність у професійно-технічному училищі №20.
 У 1994-1996 рр. служив у десантних військах, водій-гранатометник, сапер. Після служби в армії одружився, створив невеличкий власний бізнес. Ніколи не був байдужим до чужого горя. Зумів знайти однодумців і організувати допомогу дитячим будинкам. Був активним і свідомим патріотом України. Його ім’я добре знайоме громадським активістам не тільки Костянтинівки, а й Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Бахмута, Торецька.
 Коли на Донеччину прийшла війна, Сергій долучився до волонтерського руху «Схід та Захід єдині», робив конструкції для плетіння маскувальної сітки. Він допомагав військовим від Станиці Луганської до Волновахи, водночас не забуваючи дбати про своїх підопічних із сиротинця. Не залишив благородну справу допомоги дітям і тоді,  коли в липні 2015 року пішов добровольцем у лави ЗСУ. Служив у 122 батальйоні 81 бригади старшим сержантом – командиром 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу, неодноразово виконував обов’язки командиру взводу. У своїй  частині Сергій допомогав у протезуванні постраждалих в АТО від БФФ «Овес». 
 З 04 липня 2015 р. до 25 квітня 2016 р. учасник  антитерористичної операції на Сході України, виконував бойове завдання у складі свого підрозділу по захисту населених пунктів Пилипчатине, Світлодарськ, Новгородське Донецької області.
 Загинув Сергій 25 квітня 2016 р. близько 14 год.20 хв. під час виконання завдання по знешкодженню мінно-загороджувальних перешкод біля населеного пункту Новгородське. Вибух міни ОЗМ-72 забрав його життя.
 В останню путь його проводжали рідні, друзі, волонтери не тільки з Костянтинівки, Дружківки, Слов’янська, а й із Західної України. Патріоти України стали на коліна перед героєм, що віддав своє життя заради Рідної Землі. У Сергія залишились дружина Тетяна та двоє неповнолітніх дітей: Тимофій і Марія. Похований Ісаєв Сергій Володимирович 27 квітня 2016 р. на  Сантуринівському цвинтарі м. Костянтинівка поруч  із могилами своїх батьків.                                     
  У жовтні 2016 р. Указом Президента України від 04.07.2016 р. за  № 291/2016  нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно. 
 13 жовтня 2016 р. напередодні  Дня Захисника України на будівлі ЗШ №4, де навчався Сергій, була встановлена меморіальна дошка.
 



Константиновский городской краеведческий музей Copyright © 2014
Все права защищены. Копирование материалов с указанием автора и активной ссылкой на сайт
Перепечатка материалов сайта без указания авторства строго воспрещается.