Поиск
Вход на сайт
Комментарии
-
Не последний герой Константиновки
31.03.2017 19:27Абсолютно согласен с предыдущим комментатором. Написано безумно интересно и информативно, знаете, как ... -
Выставка "Новогоднее сияние" 2015/16
21.12.2015 22:25Замечательная идея - организовывать праздничные выставки для горожан, а еще прекрасная возможность ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
28.05.2015 07:38Здравствуйте, уважаемые жители Константиновки! С огромным интересом прочитала статью об освобождении ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
08.05.2015 06:12Это самое полное исследование освобождения города Константиновки, которое я читал. Очень интересно! -
Школа ФЗО бутылочного завода
21.04.2015 18:11Сейчас это здание, скорее всего, заброшено. -
Авторская выставка "Волшебная нить"
20.02.2015 12:20Надо обязательно посмотреть! А автор будет присутствовать на показе коллекции? Хотелось бы познакомиться ... -
Заповедные места
31.07.2014 06:14«Дружковские окаменевшие деревья» - хотелось бы совершить туда прогулку. Скажите, как можно проехать ... -
Прогулки по Кривому Торцу: Прошлое и настоящее
25.05.2014 15:47Интереснейшая статья!!! Спасибо огромное! -
Воспоминания военнопленного
16.05.2014 06:14Очень понравилось! Прочёл всё -
Не последний герой Константиновки
05.05.2014 17:50Очень интересная статья! Приятно и неожиданно то, что в Константиновке есть специалисты по истории ...
Події Української революції: Костянтинівка, січень 1919. Пам’ятник 13-ти розстріляним робітникам
Передмова: Бельгійськими підприємцями наприкінці ХІХ ст. була придбана земельна ділянка. [1]
«У 1897 році побудували пляшковий завод, на якому працювали 1200 робітників. Завод мав 4 великі ванни і виробляв пляшки зеленого, темно-зеленого, жовтого і напівбілого кольорів. Річне виробництво становило 40 млн. пляшок для різноманітних напоїв: горілки, вина, пива, шампанського, а також банки для варення, аптечний посуд, скло для фотографічних пластинок.» [2]
Буремні революційні події 1917-1921 років не оминули і Костянтинівку, більшість населення якої складав робітничий клас. В Донбасі на початку січня 1919 року тривали бої між частинами Червоної армії та загонами білогвардійців.
У журналі «Забой» 30-х р. у статті «Із революційного минулого Донбасу» так описані ці події: «На ст. Константиновка однажды был перебит отряд белогвардейцев, а начальника гарнизона, бывшего пристава Зеленского, зарубили на куски. И белые жестоко отомстили. 13 января 1919 года, на броневике, белогвардейцы тихо подъехали к заводу, собрали всех рабочих, и через 10-го расстреляли 12 рабочих, в том числе мальчика баночника.» [3]
До розстрілу було обрано сімнадцять робітників. Чотирьом вдалось вижити і врятуватись. Загинуло тринадцять чоловік[4], з них у братській могилі поховано одинадцять, двох родичі поховали на Новоселівському цвинтарі.[5]
 Перший пам’ятник на братській могилі розстріляних робітників був встановлений не раніше 1923 і не пізніше 1925 років. [6] У 1923 році Центральний Виконавчий Комітет СРСР визначив головні елементи державних символів Радянського Союзу: сонце, серп і молот, девіз «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», які чітко видно на вказаному фото [7] датованому 1925 роком. В краєзнавчий літературі [8,9,10,12] та паспорті на пам’ятник вказано, що пам’ятник був встановлений на братській могилі розстріляних робітників.
У 1936 році від робітників пляшкового заводу до Голови ВУЦВКа Г.І. Петровського надійшов лист, текст якого розміщений у книзі «История фабрик и заводов. Константиновский завод стеклоизделий. Очерки».[8] Там також ми можемо прочитати що, серед перелічених досягнень у перших двох п’ятирічках, в планах заводу до 20-річчя з дня Жовтневої революції, було намічено спорудження «пам’ятника-монумента «13-ти розстріляним». Були викладені основні бачення щодо тематики майбутнього пам’ятника. А також прохання до Петровського виказати свою думку та дати вказівку з цього приводу.
Плани не збулися. Почалась Друга світова війна, а після важкі часи відбудови заводів та народного господарства. У 1952 році завод був повністю відновлений.
У 1958 році пляшковий завод перейменований у «Завод скловиробів імені 13-ти розстріляних робітників». [8] Там же про час встановлення сучасного пам’ятника сказано: «У рік 50-річчя Радянської влади була реконструйована заводська площа, на якій зведений (1967р.) пам’ятник-монумент «13-ти розстріляним робітникам». [9]
 Макет пам’ятника був розроблений художником А.А. Павловським. [10] Автор пам’ятника - радянський і український скульптор-монументаліст Леонід Артемович Бринь. Виготовлений Донецьким мистецько-виробничим комбінатом Художнього Фонду УРСР. [10]
Замовник – Костянтинівський завод скловиробів ім. 13-ти розстріляних робітників. [11]
Вигляд сучасного пам’ятника за деякими конструкційними елементами відрізняється від представленого на фото макету.
Список фото, використаної літератури та скорочень:
1.Копія купчої, представлена в експозиції КМКМ, на придбання земельної ділянки для будівництва заводів. Складена 11 серпня 1895 року. Документ з бельгійської сторони підписаний Л. Ламбертом, П. Нобле, І. Сізле.
2.В. Лазебник. Сталь у степу. Погляд з України. Науково-популярне видання. АРТ-ПРЕС. Дніпро, стор. 183-189;
3.Фотокопии Журнал Забой 1931-1935 г/в, стр.25. З фондів КМКМ;
4.В.П. Бондарь, Б.Н. Донцов, Костянтинівка. Історико-краєзнавчий нарис. Частина 1-а: 1870-1941, Донецьк, Облполіграфіздат, 1995р., стор. 49-50;
5.Фото. Могила Колеснікова Марка Тимофійовича на старому цвинтарі Новоселівки, підсобного робітника заводу, розстріляного білобандитами у числі робітників заводу. (народився 30.12.1904 – загинув 13.1.1919). З фондів КМКМ;
6.Фото. Мітинг мешканців Костянтинівки, присвячений відкриттю пам'ятника 13-ти розстріляних робітників. Датування ім. 1923-1925 роки (З фондів КИКМ, ФС 55);
7.Фото.1 травня 1925 року на братській могилі. (З фондів КМКМ, НДФ 4109);
8.Белашов Б.І., Степанкевич В.І., Імені тринадцяти розстріляних робочих, Донецьк, «Донбас», 1972р., стор.6;
9.Белашов Б.І., Клімов А.Н., Історія фабрик і заводів. Костянтинівський завод скловиробів. Нариси, Донецьк, «Донбас», 1974 р., стор. 50-53, 107, 155;
10.Неведров В.Н., Їх іменами названі вулиці, Донецьк, РІО облуправління по друку, 1991р., стор. 11-14;
11.Інтернет ресурс - https://uk.wikipedia.org/wiki Бринь_Леонід_Артемович
12.Паспорт «Братская могила робочих бутылочного завода», 1975 р.
|
Музейные истории: Константиновская ситалловая посуда
 В городском краеведческом музее бережно хранится коллекция ситалловой посуды - образцы
 продукции Константиновского стекольного завода. Посуда из прочного белого материала - ситалла, массово производилась в 80-90-е годы ХХ в. Красивая жаропрочная посуда - разного объёма кастрюли, жаровни, сотейники со стеклянными прозрачными крышками использовалась в быту для варки и запекания, а также для подачи готовых блюд к столу. Посуда была украшены яркими, многоцветными тематическими деколями.
По словам Эдуарда Кондратьевича Полохливец, главного инженера завода «Автостекло» в те годы, разработчиками этого вида производства является тандем ученых НИИ Автостекло и МХТИ им. Менделеева. Ситалл для посуды производился из специальной шихты из чистых сырьевых материалов без добавления шлаков. Шихтового база находилась на заводе Автостекло и
 обеспечивала шихто-материалами как свое производство, так и отдельный цех Стекольного завода по производству ситалловой посуды. Посуда обладает высокой термостойкостью, выдерживает перепады температур. Нагревается равномерно, за счет чего пища в ней томится и тушится, сохраняя витамины. Можно использовать для запекания в газовой духовке и СВЧ печи. В такой посуде можно удобно и безопасно хранить уже приготовленные блюда, даже в морозильной камере. Данная продукция пользовалась спросом у константиновских хозяек. Реализовалась через городские хозяйственные магазины, один из которых располагался неподалеку от конторы стекольного завода по центральной улице правобережья и торговал товарами местных производителей. Также отправлялась по Украине и другие республики бывшего СССР.
|
Подарунок музею
|
До Дня пам’яті жертв політичних репресій
Цей день як біль в серцях живе
«Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах…»
В.Симоненко
23.12.1962
17 квітня 1991 р. прийнятий Закон УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Виконання закону передбачає відновлення історичної правди. У 1992 році в Донецькій області була створена редакційна колегія, яка провела кропітку пошукову, дослідницьку роботу, вивчала матеріали архівів. В результаті з’явилось унікальне видання про трагічну долю багатьох тисяч людей, що попали під каток репресивної державної машини.
Виникає питання: «Навіщо померлим, вбитим реабілітація? Все одно їх вже не повернеш». Та ні, не все одно. Реабілітація - категорія моральна. У цих людей є діти, онуки, і вони повинні знати правду, повинні повернути добре ім'я своїм рідним.
По Донецькій області видано 9 книг «Реабилитированные историей». В кожній книзі в середньому 600 сторінок, на кожній сторінці розміщений запис про 10 репресованих. Простий підрахунок показує, що в області в різні роки було репресовано більш 50 тис. людей, а в 1937-1938 роках - 25381 людина, в Костянтинівці тільки працівників промислових підприємств репресовано 919, а були ще вчителі, медики, журналісти, люди з різних служб. Внутрішніх ворогів шукали серед українців і росіян, німців і поляків, євреїв і чехів, серед робочих і селян, інтелігенції і керівних кадрів, серед молоді і людей старшого віку. Жодна соціальна група не уникла репресій.
Вибірково полистаємо сторінки книг, що стосуються Костянтинівки.
Книга 2
стор. 459 - Величко Йосиф Степанович, українець, учитель, вирок - розстріл
Книга 4
стор.259 - Кеніг Антон Олександрович, німець, червоноармієць, вирок - розстріл
стор.530 - Костюк Костянтин Миколайович, білорус, робочий, вирок розстріл з конфіскацією
Книга 6
стор.23 - Непомнящий Шая Хаїмович, єврей, робітник артілі, вирок - розстріл
стор.100 - Огуль (Огунь) Антон Станіславович, поляк, майстер-видувальник, вирок - 10 років заслання
стор.546 - Рижков Петро Селиверстович, росіянин, сторож, вирок - розстріл з конфіскацією
Книга 7
стор.381- Суяров (Суярко), Василь Степанович українець, головний механік заводу «Автоскло», вирок - розстріл з конфіскацією.
И был – тридцать седьмой, и реки крови были,
Трудились палачи, без продыху тогда,
Не дай Бог, пережить опять полвека стыни,
Так хочется забыть такое навсегда…
Але забувати не можна!
    |
З музейного архіву: медсестра Лазерко
12 травня весь світ відзначає Міжнародний день медичної сестри.
 Сьогодні ми хочемо розповісти про прекрасну жінку, учасника Другої світової війни Лазерко Надію Григорівну, яка все життя присвятила сестринській справі. Надія народилась у 1919 році в м. Костянтинівка. Закінчила Костянтинівську фельдшерську школу в липні 1938 році, з листопада почала працювати в Костянтинівській центральній районній лікарні
 №1 операційною медсестрою. В липні 1941 року пішла на фронт. Служила медсестрою в військо-санітарному потязі ВСП-172. Проїхала у ньому тисячі кілометрів і перевезла десятки тисяч поранених бійців в тилові шпиталі. Війну закінчила в 1945 р. в званні лейтенанта медичної служби.
У травні 1946 р. повернулась до рідного міста і пропрацювала на посаді старшої операційної сестри в центральній районній лікарні до 82-х років. Нагороджена медалями «За трудовое отличие», «Ветеран труда», ювілейними медалями до дня Перемоги, відзнакою «Отличник здравоохранения». Усе своє життя Надія Григорівна присвятила роботі, була наставником молодих медичних сестер.
|
В пам’ять про героїв Другої світової
«…Когда-нибудь мы вспомним это,
и не повертися самим…»
З неймовірних зусиль кожного солдата складалась Перемога у Другій світовій війні, трудними шляхами якої пройшли костянтинівці, що мужньо воювали на всіх фронтах, у всіх родах військ, на кожному рубежі звершуючи подвиги.
Розпочинаємо цикл статей про наших земляків - учасників однієї з найстрашніших війн ХХ століття. Наш обов’язок пам’ятати їх імена, бо це єдине, чим ми можемо віддячити за їх подвиг.
 Грош Данило Петрович (1908 – 1991) - робітник заводу Автоскло. У червні 1941 року призваний Костянтинівським райвоєнкоматом. Був спочатку зенітником,
 а потім мінером. Воював під Москвою, Смоленськом, брав участь у Вітебсько-Оршанській, Ризькій операціях, визволяв польські міста Данциг, Гдиня, німецьке Піллау. 18 разів пробирався в тил ворога. Повний кавалер Орденів Слави трьох ступенів. Свій перший Орден Слави отримав за мужність, проявлену в грудні 1943 в складі 6-го мото-інженерного батальйону, забезпечуючи наступ 11-ї гвардійської армії Західного фронту. При розмінуванні підступу та налаштуванні переправи через річку Горожанка в Білорусії рядовий Грош особисто зняв 13 протитанкових мін противника. Військові частини без перешкод подолали річку і звільнили місто Городок. Наказом по військам 11-ї гвардійської армії гвардії нагороджений Орденом Слави III ступеню.
Орден Слави II ступеню, командир відділення саперів 5-ї окремої моторизованої інженерної бригади гвардії молодший сержант Данило Грош, отримав у 1944 році за зведення мостів через річки Свечанка, Десна під час Вітебсько-Оршанської операції.
Третій Орден Слави отримав під час Ризької операції у вересні 1944 року. Відділення гвардії сержанта Гроша забезпечувало інженерний супровід 35-ої танкової бригади, знищило близько 30-ти ворожих солдат, розмінувало дорогу і вивело з району оточення танки. Група мінерів підривала дзоти, бліндажі, робила проходи в мінних полях. Грош Данило Петрович був представлений до нагороди орденом Слави I ступеню.
2 березня 1945 року під час встановлення мінних полів отримав тяжке поранення, день перемоги зустрів у шпиталі. Після тривалого лікування у 1947 році повернувся до свого робочого колективу заводу Автоскло. В мирний час до бойових орденів та медалей додалась трудова нагорода «За доблестный труд».
|
Пам'яті Патріота України
 Ісаєв Сергій Володимирович народився 10 квітня 1975 р. в м. Костянтинівка Донецької області. Навчався у ЗШ №4, яку закінчив у 1990 р. Педагоги і однокласники запам’ятали Сергія добрим, порядним, завжди готовим прийти на допомогу. Отримав спеціальність у професійно-технічному училищі №20. У 1994-1996 рр. служив у десантних військах, водій-гранатометник, сапер. Після служби в армії одружився, створив невеличкий власний бізнес. Ніколи не був байдужим до чужого горя. Зумів знайти однодумців і організувати допомогу дитячим будинкам. Був активним і свідомим патріотом України. Його ім’я добре знайоме громадським активістам не тільки Костянтинівки, а й Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Бахмута, Торецька.
Коли на Донеччину прийшла війна, Сергій долучився до волонтерського руху «Схід та Захід єдині», робив конструкції для плетіння маскувальної сітки. Він допомагав військовим від Станиці Луганської до Волновахи, водночас не забуваючи дбати про своїх підопічних із сиротинця. Не залишив благородну справу допомоги дітям і тоді, коли в липні 2015 року пішов добровольцем у лави ЗСУ. Служив у 122 батальйоні 81 бригади старшим сержантом – командиром 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу, неодноразово виконував обов’язки командиру взводу. У своїй частині Сергій допомогав у протезуванні постраждалих в АТО від БФФ «Овес».
З 04 липня 2015 р. до 25 квітня 2016 р. учасник антитерористичної операції на Сході України, виконував бойове завдання у складі свого підрозділу по захисту населених пунктів Пилипчатине, Світлодарськ, Новгородське Донецької області.
Загинув Сергій 25 квітня 2016 р. близько 14 год.20 хв. під час виконання завдання по знешкодженню мінно-загороджувальних перешкод біля населеного пункту Новгородське. Вибух міни ОЗМ-72 забрав його життя.
В останню путь його проводжали рідні, друзі, волонтери не тільки з Костянтинівки, Дружківки, Слов’янська, а й із Західної України. Патріоти України стали на коліна перед героєм, що віддав своє життя заради Рідної Землі. У Сергія залишились дружина Тетяна та двоє неповнолітніх дітей: Тимофій і Марія. Похований Ісаєв Сергій Володимирович 27 квітня 2016 р. на Сантуринівському цвинтарі м. Костянтинівка поруч із могилами своїх батьків.
У жовтні 2016 р. Указом Президента України від 04.07.2016 р. за № 291/2016 нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно.
13 жовтня 2016 р. напередодні Дня Захисника України на будівлі ЗШ №4, де навчався Сергій, була встановлена меморіальна дошка.
|
Музейні історії: Цінний бельгійський папір
 Серед оригінальних експонатів Костянтинівського міського краєзнавчого музею особливе місце займає акція бельгійського акціонерного товариства «Донецькі скляні і хімічні заводи в Сантуринівці», випущена в Брюсселі 10 грудня 1910 року. На той час Товариство було найкрупнішим інвестором скляної промисловості Донбасу, йому належали три заводи - скляний, пляшковий і хімічний. Товариство мало статутний капітал 6 млн. франків і випустило 60 тисяч акцій номіналом 100 франків кожна. Акції випускались відповідно акту, завіреному нотаріальною конторою «Ван Хальтерен» і опублікованому в газеті «Бельгійський оглядач», до початку 1920 року.
Акція надрукована з використанням кольорової літографії. У рамці з геометрично-рослинним орнаментом розташований текст французькою мовою з підписом Голови ради товариства П. Нобле, з відповідними «мокрими» печатками і штампами. На зворотньому боці дев’ятнадцять пронумерованих відривних купонів для отримання дивідендів.
Акція розміщена у експозиції «Виробництво скла у Костянтинівці кін. ХІХ поч. ХХ ст.» і свідчить про фінансове та економічне життя підприємств скляної промисловості нашого міста 110 років тому.
|
Музейні історії: Пляшкове царство
 У Костянтинівському міському краєзнавчому музеї зберігаються пляшки, балони, чверті виготовлені на місцевому заводі більш 120 років тому. Наприкінці ХІХ ст. Бельгійське акціонерне товариство «Донецькі скляні заводи в Сантуринівці» отримало дозвіл на будівництво заводів вздовж річки Кривий Торець на землі придбаній у місцевого землевласника Пантелеймона Номікосова.
У 1895-1896 рр. бельгійськими підприємцями були збудовані скляний, пляшковий і хімічні заводи.
На пляшковому заводі у 1909-1913 роках об’єм виробництва складав близько 50 мільйонів пляшок. Виготовляли пляшки шампанські, пивні, сельтерські, горілчані, боржомні в чотирьох кольорах: зелені, темно-зелені, коричневі, прозорі. Також було освоєно виробництво аптечного посуду, банок під варення, балонів.
В експозиції можна побачити вироби майстрів-склодувів, що вражають своєю формою, різнобарвністю, широким асортиментом.
|
Пилип Орлик. Історія української Конституції
до 310-річчя написання першої демократичної Конституції
«Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького»
 Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 року в м. Косут на Віленщині (тепер територія Білорусі). Він був старшиною Війська Запорізького, генеральним писарем, гетьманом України у вигнанні, дипломатом. Будучи найближчим помічником гетьмана Мазепи, Пилип Орлик сприяв секретній переписці гетьмана з поляками і шведами і допомагав Мазепі формувати коаліцію проти російського царя Петра Першого. У Північній війні Росії зі Швецією Мазепа i Орлик прийняли сторону шведського короля Карла ХII, поставивши за мету незалежність України.
Після поразки у битві під Полтавою в 1709 році, Пилип Орлик разом з гетьманом Іваном Мазепою опинилися в Бендерах (сучасна Молдова). Мазепа незадовго помер, а Пилип Орлик був обраний гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.
Перебуваючи у Бендерах, Орлик складає «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» і укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика. Ця, так звана Бендерська конституція, вважається першою українською Конституцією.
|
Музейні історії: Гасова лампа як витвір мистецтва
 В Костянтинівському краєзнавчому музеї зібрана колекція виробів міських заводів скляної промисловості, серед якої зберігається витвір мистецтва І пол. ХХ ст. з прозаїчною назвою Лампа гасова настільна 10-лінійна, виготовлена на московському заводі «Металламп», СРСР. Лампа, вигином свого тулова, повністю зробленого із прозорого зеленого скла, нагадує античну вазу на високій ніжці, прикрашену рельєфними хвилястими лініями з поєднанням рослинного та геометричного орнаментів.
Такі лампи були не тільки корисними в побуті, але й прикрашали інтер’єр помешкань заможних костянтинівців.
|
Музейний урок: На шляху до Свободи та Незалежності
 Щорічно 22 січня Костянтинівський краєзнавчий музей разом зі всією країною відзначає День Соборності України. В цьому році святкування відбулось в школі №8  разом з учнями старших класів. Перед уявою школярів постав довгий шлях українського народу до соборності - добровільного об’єднання Західно-Української Народної Республіки і Української Народної Республіки, утворених в роки Української революції 1917-1921 років. 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві в урочистій обстановці був проголошений Акт Злуки (об’єднання) УНР і ЗУНР в єдину державу. У тексті Акту Злуки утверджувалось: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західне-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
Але дійсно незалежною, соборною державою Україна стала лише через 72 роки, коли в 1991 році волею українського народу вийшла зі складу СРСР. З 1999 року в Україні стали офіційно, на державному рівні, відзначати День Соборності України.
Отримана інформація дуже згодилася учням для участі та отримання перемоги у шкільному конкурсі-вікторині на знання історії України, присвяченому Дню Соборності України.
|
«Іловайськ-2014» у Костянтинівському краєзнавчому музеї
 22 січня в Костянтинівському міському краєзнавчому музеї до Дня Соборності України відбулось відкриття і презентація документальної фотовиставки «Іловайськ 2014». На 45-ти кольорових і 15-ти чорно-білих фотографіях зображені українські бійці і події серпня 2014 року. Авторами фотографій є четверо молодих фотокореспондентів, які були в Іловайську поруч з бійцями, і їх зброєю була камера фотоапарата. Олександр Глядєлов - український фотограф, який знімає документальні проекти, та конфлікти в різних країнах світу, активно співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів». Був в Придністров’ї, на південному фронті в Азербайджані під час війни за Карабах, в 1996-му в Чечні, з «Лікарями без кордонів» в Сомалі і в Південному Судані. Працював в гуманітарній місії на півдні Киргизії. Максим Дондюк - переможець престижної журналістської премії Remi Ochlik Prize. Максим Левін - працював в газетах «Киевскиі Відомости», «Газета 24», фото-агентстві «Фотострічка», журналах - «Фокус», «Профіль», «Український тиждень». Маркіян Лисейко - фотокореспондент Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ».
На кожній світлині доля і життя наших воїнів, деяких вже немає серед нас, інші залишилися інвалідами, треті продовжують захищати нашу країну на передових рубежах Донецької і Луганської областей. Дуже символічно, що відкриття проходило в день Соборності України, бо саме наші хлопці виборюють мир і суверенітет нашої країни на сході України. Даний проект - це своєрідна данина їх пам'яті. На фотографіях зображені і мирні жителі, які пережили трагічні події 2014 року, їх настрій, переживання, тривогу точно впіймав фокус фотоапарата кореспондентів.
Нагадаємо, Іловайська трагедія сталася в кінці серпня 2014 року. Успішний наступ на території, контрольованої сепаратистами, зачинився «котлом», українські військові зіткнулися з сильним ворогом. У боях і при виході з «котла» загинули і потрапили в полон сотні людей - колона військ, що йшла по узгодженому «зеленому коридору», була розстріляна. За офіційними даними військової прокуратури, при виході з Іловайська загинули 366 осіб, 429 отримали поранення, 300 потрапили в полон, 158 пропали без вісті. Олександра Глядєлова було поранено 21 серпня 2014 року.
 Виставку представляв Андрій Поляков, голова правління військово- патріотичного об'єднання учасників бойових дій «Справедливість», боєць батальйону «Донбас», учасник іловайських подій. Були присутні ветерани АТО Юрій Оношко та Василь Мишастий. Головними слухачами й гостями на презентації були учні 8-9 класів школи №2. Андрій розповідав про кожну подію та кожну людину на фото. І хоча, за останні роки виставку побачили тисячі людей і вона була презентована в багатьох містах, але в своїх розповідях він переживав все з початку. По завершенню заходу міський поет Михайло Мілян, читав свої вірші, словами одного з них хотілося б завершити: «Пишаюсь тим, що є такі сини у тебе, наша ненька Україна». |
Як ми творили Новорічні дива
4 січня у міському Палаці культури та дозвілля відбувались справжні Новорічні дива. На гостей чекала театралізована розважальна програма з майстер-класами, конкурсами, казками та розвагами.
 Рівно о 10-ій годині для малечі і дорослих розгорнули свої скатертини і відкрили таємничі кошики з різними цікавостями вправні дівчата-майстрині. І закипіла робота. На майстер-клас «Медова свічка» запрошувала Ольга. Свічка – джерело життя і світла, символ тепла і затишку, домашнього вогнища. Здавна без неї не обходилось жодне свято. Сьогодні всі присутні мали можливість створити свою Різдвяну свічку. Виготовлена власноруч і творчо прикрашена свічка стала кожному гарним сувеніром і поєднала у собі чари українських традицій, тепло дитячих долонь і незабутній запах меду.
«Об’ємні 3D сніжинки» і гірлянди «Сніговичок» вчила робити майстриня Альона. Традиційно до новорічних свят люди прикрашають оселі і помешкання різноманітними яскравими гірляндами. Для
 створення зимової казкової атмосфери можна використати як придбані предмети, так і виготовлені власними руками. І сьогодні за допомогою кольорового паперу, звичайного олівця і ножиць діти робили незвичайні прикраси для різдвяної ялинки. Найнезвичайніші прикраси для ялинки «Гірлянди з макаронів» робили діти з майстром Аліною. Макарони – це не лише смачний гарнір, але й відмінний матеріал для створення різних саморобок своїми руками. З них можна робити браслети і намиста. Вони легкі у обробленні, доступні у великій кількості і у різноманітних видах. Дітям «макаронне рукоділля» прийшлося до вподоби і вони старанно в’язали на мотузочок різнокольорові макаронні бантики. На новорічні майстер-класи «Новорічні вироби з паперу» та «Мерцішор з ниток» юних талантів запросили майстрині - Вікторія та Алла. Діти з кольорового паперу своїми руками майстрували символи 2020 року - ялинку та мишку зі шматочком сиру! З кольорових ниток зв’язували святкові сувеніри-мерцішори.
Кожна дитина на згадку про «Новорічні дива» виготовила собі сувенір, отримала гарний настрій і задоволення!
|
