Поиск
Вход на сайт
Комментарии
-
Не последний герой Константиновки
31.03.2017 19:27Абсолютно согласен с предыдущим комментатором. Написано безумно интересно и информативно, знаете, как ... -
Выставка "Новогоднее сияние" 2015/16
21.12.2015 22:25Замечательная идея - организовывать праздничные выставки для горожан, а еще прекрасная возможность ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
28.05.2015 07:38Здравствуйте, уважаемые жители Константиновки! С огромным интересом прочитала статью об освобождении ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
08.05.2015 06:12Это самое полное исследование освобождения города Константиновки, которое я читал. Очень интересно! -
Школа ФЗО бутылочного завода
21.04.2015 18:11Сейчас это здание, скорее всего, заброшено. -
Авторская выставка "Волшебная нить"
20.02.2015 12:20Надо обязательно посмотреть! А автор будет присутствовать на показе коллекции? Хотелось бы познакомиться ... -
Заповедные места
31.07.2014 06:14«Дружковские окаменевшие деревья» - хотелось бы совершить туда прогулку. Скажите, как можно проехать ... -
Прогулки по Кривому Торцу: Прошлое и настоящее
25.05.2014 15:47Интереснейшая статья!!! Спасибо огромное! -
Воспоминания военнопленного
16.05.2014 06:14Очень понравилось! Прочёл всё -
Не последний герой Константиновки
05.05.2014 17:50Очень интересная статья! Приятно и неожиданно то, что в Константиновке есть специалисты по истории ...
Музейні історії: Ретро-меблі – Буфет
 На початку XVIII ст. реформи Петра І сприяли тому, що у побуті з’являється все більше нових елементів домашньої обстановки. Разом з ними ввійшли в ужиток іноземні слова, якими називались ці предмети меблів: трюмо, комод, етажерка. Набули популярності і зручні шафи для посуду, які італійці називали «буфетті», а французи «бюффе». Слід замітити, що саме слово «буфет» було запозичене французами з середньовічної латини і протягом віків набуло декілька значень.
Наприклад, у Франції буфетом називали особливу шафу, в якій зберігався цінний фарфоровий та срібний посуд. Саме тому буфети мали декілька відділень з дверцятами і замками.
Меблі стали такими затребуваними, що для них відводили спеціальну кімнату – буфетну. Пізніше так стали називати невеликий заклад, де можна було нашвидку перекусити.
Згодом буфети набули такого вигляду, який зберегли до сьогодення і який виявився виключно раціональним. Це багатофункціональні меблі, що складаються з двох шаф - нижньої тумби з розпашними глухими дверцятами, висувними ящиками і верхньої шафи зі скляними або дзеркальними дверцятами, проміжок між шафами слугував стільницею і використовувався для викладки страв і їх сервіровки перед подачею на стіл.
Саме такий буфет прикрашає експозицію музею. Його виготував у 1954 році робітник заводу «Автоскло» Шинков Олександр для своєї родини. Потім буфет перейшов до Казначеєвої Н.Ф., яка у 1990 році передала його до музею. Красиві дрібнички, розставлені на полицях, привносять у приміщення комфорт, тепло, затишок і відтворюють інтер’єр кімнати сер. 50-х років минулого століття.
|
Знайомтесь! Один з засновників українського рокгурту "Тінь сонця", музикант, еколог Олексій Василюк
Краєзнавчий музей продовжує цикл публікацій «Друзі музею». Сьогодні у нас в гостях Олексій Василюк - український еколог, природоохоронець і громадський діяч, музикант.
У 1999 році Олексій разом з двоюрідним братом Сергієм Василюком заснували гурт «Тінь Сонця». Він є автором декількох пісень колективу: «По вранішній зорі», «Гукає дикий вітер», «Розорана цілина», «Палає степ», «В дикім полі» та «Гнилгород».
У 2000-2005 роках Олексій навчався на біологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Закінчивши університет, влаштувався у відділ охорони та моніторингу тваринного світу Інституту зоології НАН України, де працює і зараз. Протягом 2008—2017 був заступником голови громадської організації Національний екологічний центр України. У 2014-2019 роках працював екологом міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина». Також Олексій Василюк є засновником і, за сумісництвом, головою «Ukrainian Nature Conservation Group» Українська Природоохоронна Група.
У 2018 році, разом з Олексієм Бурковським, він став співавтором сценарію документального фільму «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?».
За науковими обгрунтуваннями Олексія Василюка створено близько 40 об'єктів природно-заповідного фонду України, переважно в Київській та Луганській областях - Нагольний кряж, Міусинське узгір'я, Ковалівський яр, Стайківські обрії, Бориспільські острови, Зачарована Десна тощо. В тому числі він автор понад 350 різноманітних публікацій, 30 книжок і брошур, декількох наукових монографій і довідників.
У 2019 році за допомогою Олексія у Костянтинівському міському краєзнавчому музеї створено книжкову виставку, на тему охорони природи та заповідних територій у Донецькій області.
|
Музейні історії: Ретро-меблі – трюмо, трельяж
 А чи знаєте ви що таке «трюмо»? Це слово походить від французького trumeau — «простінок». Це  високе вертикальне дзеркало в рамі, що кріпиться між двома віконними прорізами або встановлене на туалетний столик і приставлене до стіни.Історія трюмо, як і любов до великих дзеркал, виходить з епохи бароко. У цей період з’являються перші жіночі будуари. Широке розповсюдження будуари набувають у XVIII ст. завдяки мадам Помпадур. Трюмо вже тоді було однією з самих помітних деталей оздоблення кімнати.
Раму виготовляли з дорогих порід дерева та слонової кістки. Дзеркальне полотно коштувало дуже дорого, бо у процесі виготовлення використовували небезпечні для здоров’я ртутні випари.
Туалетні столики XVIII ст. – це витвір мистецтва. Вони витончені, прикрашені деталями з позолоченою бронзи, оздоблені дорогоцінним камінням.
Пізніше з’являється різновид трюмо – трельяж. Це також туалетний столик, але вже з трьома дзеркалами – одним стаціонарним і двома поворотними.
У ХХ ст. у кожній квартирі були трюмо або трельяж, і навіть обоє разом. І якщо трюмо ставили в спальні, або у передпокої, то трельяж виконував свої функції, знаходячись у будь-якій кімнаті.
Зараз можна придбати трюмо в стилі модерн, готика, слов’янський стиль, класичні бароко і рококо, а також об’єднати особливості різних стилів.
В експозиції музею знаходиться трюмо і два трельяжі 30-х років ХХ ст., які були родзинкою в інтер’єрі кожного дому минулого століття.
|
Музейний гумор до Міжнародного дня сну
|
Виступ Сергія Василюка у музеї
|
Пісні народжені війною
14 березня 2014 року бійці самооборони Майдану прибули на полігон в Нові Петрівці, де був створений перший добровольчий батальйон для захисту суверенітету України.
Починаючи з 2017, щороку цього дня в Україні відзначається День українського добровольця. Метою є вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичному духу в суспільстві, посилення суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань.
До цього дня в міському краєзнавчому музеї пройшла низка заходів.
 У неділю 14 березня члени ГО «Гайдамацький простір» разом з добровольцями і волонтерами міст Костянтинівка, Добропілля, Слов'янск завітали до нашого музею. Для гостей була проведена екскурсія в залі «АТО – ООС: Події в м. Костянтинівка 2014-…». 16 березня в музеї до Дня українського добровольця відбувся святковий захід «Пісні народжені війною». Гостями свята були добровольці з батальйону «Донбас», ДУК «ПС», батальйону «ОУН», 93 ОМБр «Холодний Яр», 54 ОМБр ім. Івана Мазепи, 24 ОМБр ім. Короля Данила, голова ГО «Українська природоохоронна група» Олексій Василюк з Анастасією.
З привітальним словом до всіх присутніх звернувся міський голова Олег Анатолійович Азаров.
 У музеї лунали пісні і вірші в виконанні учасників подій на Сході України, добровольців: Ігоря Резенко та Олександра Ткача, а також Михайла Міляна, письменника, члена спілки письменників Костянтинівки «Дзеркало».
Апогеєм став виступ Сергія Василюка лідера гурту «Тінь Сонця». Коли Сергій дізнався, що захід присвячений Дню українського добровольця і головними слухачами будуть ветерани АТО, що пройшли цю війну, а також воїни, що продовжують захищати наш спокій, то знайшов час у своєму щільному гастрольному графіку і прийняв запрошення музею.
Драйв і харизма Сергія Василюка підкорила присутніх з першого акорду. Півтори години на одному подиху разом з ним співали усі присутні. Особливе враження від заходу і виступу співака отримали учні 10-го класу Костянтинівського ліцею, джури шкільного рою «Сокіл», активісти учнівського самоврядування.
Музей щиро дякує за допомогу співорганізаторам заходу - ГО «Костянтинівський Центр Учасників Бойових Дій і Волонтерів АТО».
|
Музейні історії: Ретро-меблі – диван
Диван - м’які меблі зі спинкою, призначені для сидіння декількох людей. Історія дивана дуже коротка, але при цьому незвичайна. Спочатку слово «диван» не мало ніякого відношення до м’яких меблів. «Дивана» арабського походження з’явилось у 16 ст. і означало «вести запис», «перелік», «список». Пізніше диваном називали кімнату у турецькому домі, по периметру якої стояли лавки з м’якою оббивкою.
Диван у звичному для нас вигляді з’явився тільки у XVII ст. Найбільш відомий вид диванів «честерфільд» - перший шкіряний диван в Англії поч. XIX ст. Дивани «честерфільд» прикрашали королівські палаци, готелі, джентльменські клуби і розкішні приватні будинки. У дивана є родичі - кушетка, софа, канапе.
Наприкінці ХІХ ст. дивани перестають бути прерогативою багатих і починають друге життя у будинках людей різного статку.
 Наш музей прикрашає диван сталінського ампіру - це монументальний, великоваговий, по-своєму розкішний предмет меблів, який з 30-х по 50-ті роки був обов’язковою приналежністю кабінетів чиновників, а потім перетворився на символ затишку в кожному домі. В різних моделях дивану зустрічаються такі нюанси як поличка - консоль «для слоників», дзеркало, підлокітники-валики, які відкидаються в сторону і створюють рівне місце для сну. І ось майже такий диван у 2003 році передав до музею мешканець міста Райтер Євген. Але доставити його потрібно було самім музейникам. І тоді співробітники музею самотужки на маленькому візку з кумедними пригодами дотягнули величезний важкий диван до музею. І недаремно, адже хоча такий диван не антикваріат, він цінується як старовинна річ і добре доповнює інтер’єр 50-60-х років ХХ ст.
|
до Шевченківськіх днів
 В музеї зберігається збірка творів Т.Г. Шевченка, яка вийшла у 1914 р. під редакцією Д. Дорошенка. Книга була надрукована у  Катеринославі видавництвом Ротенберга у типографії Ісаака Когана до століття з дня народження Кобзаря. Цінність книги полягає в тому, що в ній зібрані всі твори Великого українця, в книзі надрукована повна біографія Кобзаря, і до творів надано 50 чорно-білих ілюстрацій, художника Смирнова Б.
|
до Дня добровольця
Краєзнавчий музей продовжує цикл публікацій «Друзі музею». Сьогодні ми познайомимо Вас з Поляковим Андрієм Володимировичем.
Народився у Дніпропетровську, де закінчив середню школу та навчався у ДХТІ, нині - Український державний хіміко-технологічний університет. В 2007 році переїхав до Донецька.
Під час Революції Гідності, у січні 2014, на Київському Майдані охороняв лікарів та пацієнтів шпиталю, роботу якого було організовано волонтерами на базі неурядової організації. В березні 2014 Андрій Володимирович брав участь у останньому проукраїнському мітингу на вул. Артема (м. Донецьк), прикривав відхід учасників.
 У травні 2014 вирішив стати добровольцем і обрав батальйон «Донбас», який на той час дислокувався у Дніпропетровській області. 01.07.2014 року, в складі Першої штурмової роти ОБСП «Донбас», Андрій виїхав до м. Ізюм, де на той час знаходився штаб АТО.
Перший бойовий виїзд Андрія Полякова (позивний «Поляк») відбувся 03.07.2014 року в місто Миколаївка Слов’янського району. Далі були Слов’янськ, Бахмут, Попасна, Лисичанськ, Грабське, Іловайськ та інші.
24 липня 2014 року в Лисичанську його взвод підіймав Український прапор над будівлею міськвиконкому. А 10 серпня був здійснений пробний штурм - розвідка боєм міста Іловайськ. В штурмову групу входили добровольчі батальйони «Донбас», «Азов», «Шахтарськ», «ПС» та 1 БМП Збройних Сил України. В цьому бою загинуло 12 бійців.
Ось що розповів Андрій Володимирович: «Так сталося, що я не був в «зеленому коридорі»... Я був стрільцем-санітаром, саме так - спочатку стрілок, потім санітар. У мій функціонал, крім усього, входило надання першої допомоги та евакуація поранених.
Ми увійшли в місто 18 серпня. Перші втрати були вже 19-го. Потім 20-го, рано вранці, школу в якій ми дислокувалися, незважаючи на те, що в підвалі знаходилися місцеві: люди похилого віку, жінки і діти, накрили міномети. 300-их додалося. Імпровізований шпиталь - шкільна майстерня був заповнений. Командування прийняло рішення евакуювати 300-их і 200-их до Курахова. Я, як санітар, брав участь в евакуації. Завантаживши 300-их в кілька джипів, а 200-их в броньований «Урал», наша невелика колона рушила. Летіли на шаленій швидкості. Менше ніж за годину були у лікарні Курахова. Перевантаживши поранених у 3 «швидкі» ми поїхали на вертолітний майданчик, який перебував кілометрах в 20-25 від міста. Після перевірки повітряного коридору, на безпеку, двома бортами ми вилетіли на Дніпро. На військовому аеродромі Дніпра нас вже чекали «швидкі». Далі Мечникова... поранені, лікарі, волонтери…
Повернувшись на базу в Курахове, я збирався першою ж машиною виїхати на Іловайськ. Але на той час кільце оточення зачинилося і потрапити до міста було неможливо.
Коли мене запитують, що найважче на війні, я відповідаю - Чекати. Чекати на інформацію. Чекати на зв’язок. Чекати не маючи можливості щось змінити. Просто чекати»
Після подій в Іловайську Андрій Володимирович збирав інформацію щодо загиблих, допомагав пораненим і полоненим, родинам загиблих бійців. Після лікування та реабілітації продовжив службу. В березні 2015 із за раптового погіршення стану здоров’я був відправлений на лікування до шпиталю. Був прооперований, отримав групу інвалідності і більше не брав участь у бойових діях.
Сьогодні Андрій Поляков – засновник і Голова ГО «ВПО УБД «Справедливість» в Донецькій області», один із засновників Громадської Організації «Захисники Донеччини». Один з напрямів діяльності ГО «Справедливість» - патріотичне виховання молоді. В рамках цього напрямку Андрій Володимирович організовував і проводив фотовиставки, покази фільмів та інші культурно-патріотичні заходи.
Андрій Поляков спільно з ГО «Костянтинівський Центр Учасників Бойових Дій та Волонтерів АТО» тривалий час співпрацюють з Костянтинівським міським краєзнавчим музеєм. Так у жовтні 2017 року надали допомогу в організації фотовиставки Вікторії Ясинської «Портрет солдата». 23 січня 2020 відбулась презентація документальної фотовиставки «Іловайськ 2014».
У 2018 році, спільно з волонтерами, вихідцями з України, в Мадриді були організовані благодійні кінопокази художнього фільму «Війна химер» (автори Анастасія і Марія Сторожицькі). Кошти від показу фільму передали родині загиблого в Іловайську бійця. Також Андрій Володимирович співпрацює з батальйоном НГУ «Донбас», надає різноманітну допомогу волонтерам та волонтерським організаціям, родинам загиблих військовослужбовців та добровольців.
Андрій Поляков, не зважаючи на бойовий досвід, не вважає себе героєм: «Герої залишилися у полях. Ми лише свідки героїзму і наш обов’язок зробити все, щоб їх пам’ятали».
|
Квіткова феєрія жінкам Костянтинівки!
В перші дні весни, напередодні Міжнародного жіночого дня у міському краєзнавчому музеї відбулась презентація художньої виставки «Квіткова феєрія жінкам Костянтинівки».
 Тема прекрасних квітів на картинах костянтинівських художників це вітання жіночій половині нашого міста зі святом, з настанням весни і пробудженням природи, це навіювання романтичних спогадів та мрій. Букети і квіткові натюрморти, представлені на виставці, дарують святковий настрій і чудові враження від творчості наших талановитих майстрів пензля. Прекрасну половину Костянтинівки сьогодні привітали Володимир Байбара, Олександр Катунін, Олег Приходченко, Ольга Сабадін та Анна Корнієнко.
Виставку вдало доповнили яскраві вітальні листівки зі святом «8 березня» з фондової колекції поштових листівок періоду середини-другої пол. ХХ ст., яка налічує близько двох тис. одиниць різної тематики.
Присвячені жінкам були і авторські вірші костянтинівського поета Михайла Міляна, які лунали у виконанні автора.
Музей приєднується до привітань і запрошує всіх відвідати виставку, яка працюватиме до 31 березня.
|
Юрій Ряст: до річниці з дня народження поета
 Цього року 18 лютого виповнилась 76-та річниця з дня народження поета,  публіциста, перекладача, нашого земляка Юрія Валентиновича Каверіна. Народився на Донеччині на хуторі Неліпівка, між Костянтинівкою та Торецьком, Костянтинівського району, нині Іванопільський старостинський округ Костянтинівської територіальної громади.
Тамже пройшли кілька років Юркового дитинства. Мати працювала на шахті. Школу майбутній поет закінчив вже на Хмельниччині в селі Плужному Ізяславського району, куди він з матір'ю переїхав. Після служби в армії повернувся на Донбас, в Часів Яр, де мешкали материні родичі. Працював на комбінаті вогнетривкої цегли.
З 1978 року, після закінчення філологічного факультету Донецького державного університету, вчителював на Донеччині. Два роки викладав українську мову і літературу в Артемівському СПТУ № 7. Потім переїхав на Київщину. Працював викладачем, потім журналістом у всеукраїнській газеті «Сільський час», в Музеї народної архітектури та побуту України. Тривалий час працював журналістом і редактором у засобах масової інформації та видавництвах України. Упродовж багатьох років був одним з найактивніших студійців літературного об’єднання «Радосинь».
Ряст - літературне псевдо Юрія. Він є автором поетичних книжок: «Мати і сонях», «Многії літа», «Яворовий дощик», «Курай»; перекладів книжок А. Білецького «Міфи Далекого Сходу», М. Алекберлі «Хотинська війна» (1621 р.)» (у співавторстві), Е. Асанової «Я навчаюся читати» (поетична абетка кримськотатарською і українською мовами).
Член Національної Спілки Письменників України з 2004 року. Поетична творчість Юрія Ряста була відзначена літературною премією НСПУ «Благовіст».
Помер у Києві 17.09.2014р.
Людина живе доти, доки про неї пам'ятають. На батьківщині Юрія щороку згадують діти. Зернятко пам'яті про відомого земляка-поета, посіяне в маленьких душах, буде жити протягом їх довгого щасливого життя, не зів'яне і передасться наступному поколінню.
Перші шкільні літературні читання відбулись у 2015 році на базі Іванопільської школи.
Наступного 2016 року задля гідного вшанування пам’яті нашого земляка Юрія Ряста в Костянтинівському районі були започатковані щорічні Рястівські читання. Ініціаторкою заходу стала колишня заступниця голови Костянтинівської районної ради Лариса Степаненко, нині депутат Костянтинівської міської ради, голова посійної комісії з питань охорони здоров'я, освіти, молодіжної політики, культури та спорту. Перші районні читання відбулись у музеї історії Костянтинівського району.
У 2018 році до 2-х районних читань за ініціативи Костянтинівської районної ради та ГО "Мрія" Іванопільської сільської ради була видана збірка віршів для дітей Юрія Ряста "Яворовий дощик".
У лютому 2020 року у відзначенні 75-річчя з дня народження поета взяли участь учні усіх сімох шкіл Костянтинівського району. Заходи проходили в Іванопільському будинку культури. Відбувся мистецький мікс: літературний батл і парад літературних героїв за дитячою збіркою "Яворовий дощик". Школи показували свої постанови за поезією Юрія Ряста. Шкільні ансамблі виконували літературно-музичні композиції, діти читали власні вірші. Тема читань "Об'єднані любов'ю до рідного краю".
18 лютого цього року, в день народження поета, в Білокузьминівській школі учні малювали, а потім декламували його вірші. А у сільській бібліотеці організували книжкову виставку "Юрій Ряст - поет рідного краю".
26 лютого на базі Іванопільської школи планується проведення ювілейних 5-х літературних читань поезії Ряста. Цого разу он-лайн учасниками будуть учні сільських шкіл Білокузьминівки, Маркового та Новодмитрівки. Глядачами заходу залучаються учні шкіл міста Костянтинівки.
Традиції Рястівських читань живуть!
  |
Музейні історії: Ретро-меблі - Етажерка
 З 2014 року у музеї експонується цікавий предмет меблів з лози, який складається з окремих відкритих полиць, з’єднаних між собою ажурними стійками. Це етажерка (від фр. «Etagere» - полиця, ярус).  Її історія починається в епоху Ренесансу. Тоді етажерку могли дозволити собі лише багаті європейці, антикварні вироби виготовлялись майстрами в індивідуальному порядку з червоного дерева і коштували досить дорого. Легкі полиці не захаращували простір, але дозволяли красиво і впорядковано розмістити різні дрібнички, квіти, книги, атрибути розкоші. Меблі виявились такими зручними, що з XVIII ст. у Франції розпочалось масове виготовлення етажерок у приватних майстернях. А на початку ХХ ст. їх виробництво перейшло від індивідуальних майстрів до великих фабрик.
Найбільш популярними етажерки стали у післявоєнні роки, коли люди не мали можливості придбати більш дорогі меблі. Етажерки були невід’ємною частиною інтер’єру будь-якого дому або квартири. Хазяйки намагались прикрасити етажерку, наприклад, накривали полиці серветками з мережива.
Ганна Григорівна Волонтир, колишня власниця подарованого музею чудового предмету меблів, використовувала свою етажерку для значущих і цінних для неї речей.
Сьогодні етажерки знову входять до моди, для їх виробництва використовуються вже сучасні матеріали. Але старовинна етажерка з природних матеріалів – дерева або лози, може прикрасити вашу кімнату як дійсний витвір мистецтва.
|
Друзі музею
 Краєзнавчий музей продовжує цикл публікацій «Друзі музею». Сьогодні ми познайомимо вас з Байбарою Володимиром Володимировичем - членом Національної спілки художників України.
Володимир народився у Костянтинівці 13 лютого 1956 року. Талант до малювання виявився вже в дитинстві, навчався у художній студії Палацу піонерів. Після закінчення школи працював у художньо-оформлювальних майстернях на місцевих заводах, служив в армії. З 1979 по 1994 рік працював у Костянтинівській художньо-оформлювальній майстерні. Вищу освіту отримав спочатку у Московському народному університеті мистецтв, а потім у Криворізькому державному педагогічному інституті на художньо-графічному факультеті (1988-1993 рр.). Викладав мистецтвознавство в одній з міських шкіл.
У 2013 році, витримавши всі конкурсні випробування, став членом Національної спілки художників України.
Художник творить у різних жанрах: пейзаж, портрет, історична тематика, натюрморт, марина. Цикли картин виставлялись на Міжнародних, всеукраїнських, регіональних виставках, у багатьох містах України - Києві, Донецьку, Дніпрі, Бахмуті, Полтаві: «Прагнення до гармонії», «Життєстверджуюча палітра», «Пейзажі, які звучать», «Музично-поетичний живопис».
В Костянтинівському міському краєзнавчому музеї проходили персональні виставки Володимира
 Володимировича: «Від краси до натхнення», «Автограф на полотні». У 2016 році художник брав участь у виставці костянтинівських майстрів пензля до Дня художників України, у 2017 році - у творчій вітальні «Союз пера і пензля», у виставці до ювілею музею - «Костянтинівка очима художника», у 2018 році - у виставці до Міжнародного жіночого дня «Квіти жінкам Костянтинівки», у фестивалі творчості «Зустріч з прекрасним», у 2020 році – у виставці до Міжнародного дня художника «Починаючи з білого полотна». Талановита людина талановита у всьому: художник пише вірші, складає поетичний опис своїх картин. Картини Володимира Володимировича знаходяться у приватних колекціях в багатьох країнах світу - Австрії, Німеччині, Китаї, Румунії, США, Чилі, Греції, Росії, Білорусії.
Ознайомитись з творчістю художника можна на сайті «Портал образотворчого мистецтва» https://arts.in.ua/ де Володимир Володимирович постійно розміщує свої роботи. Переходьте на його особисту сторінку https://arts.in.ua/artists/Baybara_Vladimir/ і насолоджуйтесь переглядом більш 280 картин.
Колектив музею вітає свого друга, Володимира Володимировича, з днем народження!
|
Музейні історії: Еволюція «-фонів» - Магнітофон
 Не так давно пішла в історію ціла епоха магнітофонів. Практично ціле століття люди не уявляли своє життя без них. Магнітофон – це пристрій для відтворення і запису звукових сигналів. Історія винаходу магнітофону бере початок від розробки магнітного звукозапису американським інженером Оберлайном Смітом у 1888 році, який висунув ідею звукову інформацію записувати на бавовняну нитку із сталевою тирсою.
У 20-ті роки ХХ ст. європейські інженери працювали над покращенням звуковідтворення і пропонували робити магнітний запис на сталевому дроті, на паперовій стрічці з шаром порошкового заліза, на магнітній стрічці.
Перші магнітофони були котушкові. Магнітна стрічка намотувалась на дві металеві котушки, їх у побуті називали «бобинами». В музеї є магнітофон-бобинник «Романтик М-64». Мініатюрні котушкові магнітофони «бобинники» використовувались спецслужбами.
З початку 50-х років конструктори об’єднали котушки і стрічку в одному корпусі - так виникла магнітофонна касета. А магнітофони отримали назву касетники. В експозиції музеї представлений касетник «Весна». Масово касетні
 магнітофони набули широкого розповсюдження на поч. 1960-х. Найбільш відомі фірми, що випускали касетники, були Philips, Marantz, Sony. Зараз в інтернеті можна зустріти об’яву про продаж таких магнітофонів. Можна купити магнітофон, патефон і, навіть, грамофон, людям старшого покоління можна освіжити пам’ять про минулі часи, а молоді дізнатись для себе щось нове. А краще прийти до музею і подивитись на ці раритети.
|
