Поиск
Вход на сайт
Комментарии
-
Не последний герой Константиновки
31.03.2017 19:27Абсолютно согласен с предыдущим комментатором. Написано безумно интересно и информативно, знаете, как ... -
Выставка "Новогоднее сияние" 2015/16
21.12.2015 22:25Замечательная идея - организовывать праздничные выставки для горожан, а еще прекрасная возможность ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
28.05.2015 07:38Здравствуйте, уважаемые жители Константиновки! С огромным интересом прочитала статью об освобождении ... -
Освобождение Константиновки 6 сентября 1943 г.
08.05.2015 06:12Это самое полное исследование освобождения города Константиновки, которое я читал. Очень интересно! -
Школа ФЗО бутылочного завода
21.04.2015 18:11Сейчас это здание, скорее всего, заброшено. -
Авторская выставка "Волшебная нить"
20.02.2015 12:20Надо обязательно посмотреть! А автор будет присутствовать на показе коллекции? Хотелось бы познакомиться ... -
Заповедные места
31.07.2014 06:14«Дружковские окаменевшие деревья» - хотелось бы совершить туда прогулку. Скажите, как можно проехать ... -
Прогулки по Кривому Торцу: Прошлое и настоящее
25.05.2014 15:47Интереснейшая статья!!! Спасибо огромное! -
Воспоминания военнопленного
16.05.2014 06:14Очень понравилось! Прочёл всё -
Не последний герой Константиновки
05.05.2014 17:50Очень интересная статья! Приятно и неожиданно то, что в Константиновке есть специалисты по истории ...
Педагогика в стенах музея
 К 100-летию со дня рождения Сухомлинского В.А. на базе музея прошла научно-практическая конференция «Наследие Сухомлинского в контексте современной украинской школы», организованная методистом городского управления образования Савченко Натальей Юрьевной и руководителем методического объединения учителей начальных классов Сирош Галиной Ивановной. Используя интерактивные формы методической работы, такие как имитационные игры, моделирование ситуаций, видео-презентации, брифинг, педагоги не только делились уже наработанным опытом внедрения идей Сухомлинского в педагогическую практику, но и предлагали коллегам заглянуть в будущее украинской школы. Несмотря на то, что свою методику работы «по Сухомлинскому» представляли и начинающие учителя, и педагоги со стажем, каждому было чему поучиться друг у друга. Конференция показала, насколько важны и нужны такие встречи учителей, обогащающие теоретическими знаниями, помогающие пополнить свою копилку методических приемов, позволяющие шире использовать методику воспитания украинского педагога Василия Сухомлинского. После окончания конференции сотрудники музея продолжили интерактив и провели для педагогов экскурсию - квест по залам музея.
|
День добра и уважения
Пусть осень жизни будет золотой
 В преддверии Международного дня пожилых людей сотрудники музея провели акцию поздравления «День добра и уважения» для территориального Центра социального обслуживания населения. Международный день пожилых людей был провозглашён на 45-й сессии Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций под названием Международный день престарелых. В дальнейшем в русскоязычных документах ООН было принято название Международный день пожилых людей, на украинском – День людей похилого віку. Отмечается этот день 1 октября, начиная с 1991 года. Этот месяц выбран не случайно: золотая осень – золотой возраст.
Сначала День пожилых людей стали отмечать в Европе, затем в Америке, а в конце 90-х годов уже во всем мире.
В небольшом уютном зале собрались все посетители дневного отделения терцентра. Работники музея начали свое поздравление с музыкальной композиции «А годы летят». Затем рассказали историю появления такого праздничного дня, прочитали полезные советы от ученых-геронтологов как подольше сохранить здоровье, бодрость, и подарили маленький видео-концерт В. Кикабидзе. В ответ на поздравление музейщиков один из членов терцентра Кириченко Владимир Николаевич подарил свою книгу «Семья и здоровье».
Глядя на лица людей «золотого возраста», как-то трудно было представить, что им давно за 80. Они оживленно вспоминали молодость, делились яркими воспоминаниями, читали стихи собственного сочинения, шутили, смеялись. И сделали вывод: у каждого возраста есть свои преимущества: у молодых это ощущение полноты жизни, понимание, что все еще впереди и ожидание счастья, у людей старшего возраста - мудрость, богатый жизненный опыт, который нужно передать детям и внукам, умение радоваться каждому прожитому дню.
|
6 вересня - День визволення Костянтинівки від фашистських загарбників
 До 75-ї річниці з дня визволення Костянтинівки від фашистських загарбників у міському краєзнавчому музеї для учнів міських та районних шкіл проведені уроки пам’яті «Віхи пам'яті і слави» про події, що відбувались на території Костянтинівки у 1943 році. Школярі відвідали виставку «Визволителі Донбасу» де познайомились з документами, фотографіями, особистими речами воїнів – костянтинівців і бійців, що рятували місто від знищення німецькими окупантами і на Донецьку землю повернули мир.
Позаду вже були визволені від фашистських загарбників Сталінград, Кавказ, Курськ, Смоленськ. А восени 1943 року Південний та Південно-Західний фронти Червоної Армії розпочали Донбаську стратегічну наступальну операцію проти групи армій «Південь» Третього рейху.
Учні довідались, що першими на декілька годин раніше по шосе Артемівськ (Бахмут) – Костянтинівка в місто
 увійшли танки розвідки. А в ніч на 6 вересня частини 23-го танкового корпусу стрімко почали наступ, і до кінця дня, за підтримки частин артилерії та піхоти, що наступали на всіх напрямках, визволили Костянтинівку та продовжили переслідування ворога у напрямку Красноармійська (Покровська). Звільнення міста було результатом спільних дій всіх задіяних рухомих частин Червоної армії. Особливо відзначилися 135-а танкова бригада і 179-й винищувальний протитанковий артилерійський полк, яким було присвоєно почесне найменування «Костянтинівських».
6-го вересня була звільнена Костянтинівка, а 22-го вересня останній ворог вигнаний з території Донбасу. Затамувавши подих правнуки визволителів слухали розповідь про героїзм наших земляків, про тяжкі втрати, понесені військовими частинами, що визволяли місто, про радість перемоги, отриману в ході Донбаської операції.
Імена солдатів і офіцерів, загиблих при звільненні міста і померлих від ран у шпиталях у далекому 1943-у увічнені у мармурі братських могил і навічно залишаться в священній пам'яті нащадків.
|
Проба пера состоялась
|
Открытие выставки
|
Музей зустрічає учасників Всеукраїнської акції «Донеччина зустрічає своїх захисників»
 5 липня в 4-у річницю з Дня визволення Костянтинівки від незаконних збройних формувань міський краєзнавчий музей зустрічав учасників Всеукраїнської акції «Донеччина зустрічає своїх захисників». Почесних гостей ознайомили з історією Костянтинівки від заснування перших поселень на території міста, виникненням і розвитком промислових підприємств і до сьогодення. Наукові співробітники провели невелику пізнавальну квест-екскурсію по музею з нагородженням переможця, яким став наймолодший із учасників Олександр зі Львова.У музейній залі присвяченій подіям у Костянтинівці під час АТО всі разом згадали буремні часи квітня 2014 року і вшанували пам’ять загиблих воїнів ЗСУ, що захищали Україну і відстоювали її цілісність, а в їх числі і наших костянтинівців Ісаєва Сергія, Пономарьова Олександра і Костіна Андрія. Героям слава!
|
Українська Конституція – від Пилипа Орлика до сьогодення
 До Дня Конституції в музеї пройшла низка заходів, на яких побували відвідувачі самого різного віку: від малечі з дитячого садка №1 до військових 24-ї окремої механізованої бригади, і кожен отримав корисну і цікаву інформацію про довгий шлях державотворення в Україні, про історію української Конституції різних історичних періодів від Конституції Пилипа Орлика до прийняття Конституції вже незалежної України. Для дітей була проведена екскурсія до виставки, присвяченої українській Конституції. Діти і
 самі розповідали, що означають Герб України і кольори українського Прапора, переглянули фільм «Конституція України – основний закон держави». На заходи до музею завітала журналіст сайту міста Костянтинівки Оніпченко Христина. Для військових і мешканців міста був підготовлений документальний фільм про «конституційну ніч» 1996 року.
Не випадково до такої важливої дати в музей прийшли люди, які сьогодні захищають Україну і її Основний закон.
|
100 років з часу звільнення Донбасу
Інформаційні матеріали
Українського інституту національної пам’яті
 Впродовж березня-квітня 1918 року українськими підрозділами спільно із союзною німецькою та австро-угорською армією було звільнено територію Східної і Південної України від більшовиків. Ці події мають велике значення в історії Української революції 1917 – 1921 років. Історична довідка
2 березня 1918 року українські війська визволили від більшовиків Київ. До столиці повернулася Центральна Рада та інші органи влади і установи Української Народної Республіки. Тут відбулася і реорганізація збройних сил. Окремий запорозький загін було розгорнуто в бригаду, а згодом в Запорізьку дивізію під командуванням Олександра Натієва. Незабаром дивізія виїхала на фронт під Яготин, щоб боротися за визволення Лівобережної України.
У цей же час на схід просувалися союзні українцям німецькі та австро-угорські війська. Німці наступали за трьома напрямками. Перша колона рухалася через Чернігівщину на Курськ і Харків. У напрямку Харкова, але через Полтавщину, разом із Запорізькою дивізією наступала друга колона. Третя колона німецьких військ просувалася через Козятин і Смілу на Катеринослав (нині Дніпро). Австро-угорські війська вирушили на Південь України – до Одеси, Миколаєва та Херсона. У складі Австро-угорських військ діяла «Група архикнязя Вільгельма» під командуванням Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного), до якої входив курінь Легіону Українських січових стрільців.
Після кількох боїв на Лівобережжі наприкінці березня Запорізька дивізія визволила Полтаву: у нічному бою за місто відзначився 1-й Запорізький полк кінних гайдамаків імені Костя Гордієнка (командир – Всеволод Петрів). Серед інших підрозділів дивізії, до Полтави увійшов і 2-й Запорозький піший полк під командуванням Петра Болбочана (колишній Республіканський курінь). Разом з українцями до міста увійшли й німці.
Тим часом, з Києва до Полтави на підсилення дивізії відправили 3-й Гайдамацький полк на чолі з Володимиром Сікевичем. Цей полк розгорнули на основі Гайдамацького коша Слобідської України Симона Петлюри. Гайдамацький кіш включили до складу Запорізької дивізії ще в Києві, але на фронт дивізія відбула без гайдамаків. Невдовзі Петлюру усунули від командування кошем, призначивши на його місце Олександра Удовиченка. Однак Удовиченко командував гайдамаками усього кілька днів, після чого передав посаду Сікевичу. На початку квітня Сікевич на чолі полку прибув до Полтави.
У Полтаві Запорізька дивізія затрималася на кілька днів. Тут був відроджений богданівський полк, розформований після відступу з Києва у лютому 1918 року. Два курені колишніх богданівців воювали у складі 1-го Запорозького пішого полку імені Гетьмана Дорошенка під командуванням Олександра Загродського. На прохання командира богданівців Олександра Шаповала, формування відродили під назвою 3-й Запорізький піший полк імені Гетьмана Богдана Хмельницького.
За спогадами Володимира Сікевича, 3 квітня генерал Натієв поділив свою дивізію на дві частини: Група під командуванням Болбочана, в основі якої був 2-й Запорізький піший полк, вирушила на Харків (Харківська група), а Слов’янська група на чолі з Сікевичем повинна була наступати через Лозову на Донбас. Ще до виходу групи Сікевича в напрямку Лозової на схід висунулися гордієнківці та Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Олекси Алмазова. Після запеклих боїв на підступах до міста, 7 квітня війська Болбочана визволили Харків. Наступного дня Слов’янська група зайняла Лозову.
Дивізію Натієва було вирішено розгорнути у Запорізький корпус, однак це військове формування і надалі залишалося поділеним на дві частини. 10 квітня 1918 військовий міністр Української Народної Республіки Олександр Жуковський таємно наказав Натієву сформувати Кримську групу, яка мала випередити німецькі війська, зайняти півострів та встановити контроль над Чорноморським флотом. Кримська група була створена на основі військ під командуванням Болбочана у Харкові. Крім 2-го Запорізького пішого полку до Кримської групи увійшов Запорізький важкий гарматний дивізіон та піший партизанський відділ з Харкова на чолі з Іваном Луб’яницьким.
Завдання групи Сікевича залишалося попереднім: звільнити Східну Україну і встановити контроль над ресурсами Донецького кам’яновугільного басейну (у спогадах на позначення Донбасу зустрічаємо поняття «Донецький водозбір» або «Донецька заглибина»). У складі Слов’янської групи перебували дорошенківський, гайдамацький богданівський, а також гарматний та інженерний полки.
Слов’янська група Сікевича. 15 квітня після напруженого 12-годинного бою Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут.
На Донбасі українські вояки побачили картину занепаду підприємств важкої промисловості. Володимир Сікевич наступним чином описав свої враження. «Сумно було дивитися, що це осередок гігантської сили тепер стоїть. Доміневі печі погасли і сталь в трубах застигла. Треба зміняти на нове, бо це все нездале. Скрізь тихо, нігде не чути гудків, великі комини не викидають під саме небо хмари диму. Зі всіх частин машин зняті мідяні частини, треба багато роботи, знання і матеріалу, щоб машини пустити в рух. Машини стоять, але це ще хоч біда, але безкровна, бо то машина. А от ті, що при машинах стоять, от там кипить непорозуміння, які використали агітатори, щоб робітництво перетягти на свій бік».
Робітнича делегація Краматорська «як не з любов’ю, то зі страху нової влади» зустріли вояків Слов’янської групи з хлібом-сіллю та подарували українським прапор з написом «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну, соборну Україну. Ми з вами!».
25-27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць – станції Микитівки та Ртутного заводу. Ворог контратакував при підтримці потужного гарматного вогню, однак врешті був змушений відступити. Особливу відвагу в боях проявили дорошенківці Загродського, які не дали червоним оточити українські війська.
У Горлівці Слов’янська група захопила багато полонених і здобула велику кількість трофеїв. Запорожцям дісталися вагони зі зброєю, боєприпасами та медикаментами. Також тут знаходилися чималі запаси вугілля, які за наказом Сікевича почали відправляти до Києва.
Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: на станції Юзівка (нині Донецьк), Попасну і Дебальцево. Дебальцево вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції Колпаково (нині Ковпакове в Антрацитівському району Луганської області), яка знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та земель Війська Донського.
30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке завершилося на початку травня поваленням радянської влади і встановленням влади отамана Петра Краснова. Український уряд прагнув налагодити дружні відносини із донцями, а тому Сікевичу наказали зупинити просування Слов’янської групи, натомість пропустивши вперед німців.
Визволення запорожцями Донбасу завершилося символічним актом: козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, які знайшли та станції, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а Української Держави гетьмана Скоропадського.
Після завершення військової операції запорожці несли гарнізонну службу в Бахмуті, Слов’янську, Микитівці, Дебальцевому та Краматорську. Штаб Сікевича знаходився у Микитівці. За наказом генерала Натієва, вояки Слов’янської групи охороняли державне майно на Донбасі та сприяли відновленню занепалої вугільної промисловості.
Наприкінці травня Сікевич отримав новий наказ: охорону всього Донецького басейну передати місцевій цивільній, залізничній і німецькій владі, а війська групи перевести на північ сучасної Луганщини, де зайняти демаркаційну лінію з більшовицькою Росією. Невдовзі сюди прибули також вояки Кримської групи Болбочана. Запорожці знову об’єдналися і були реорганізовані в Окрему Запорізьку дивізію. Службу на кордоні дивізія несла до часу антигетьманського повстання.
|
100 років Українській Державі Павла Скоропадського
Інформаційні матеріали
Українського інституту національної пам’яті
 Український інститут національної пам’яті продовжує інформувати про етапи Української революції 1917–1921 років. Планом заходів із відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років і вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №777-р, передбачено урочисте відзначення знаменних подій цієї доби. Відповідно до Постанови Верховної Ради України “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році” від 8 лютого 2018 року № 2287-VIII, 29 квітня 2018 року на державному рівні було відзначено 100-річчя з дня проголошення Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.
Історична довідка
29 квітня виповнилось 100 років від проголошення Української Держави.
9 лютого 1918 року між Українською Народною Республікою та державами Четверного союзу було укладено Берестейський мирний договір, яким де-факто УНР була визнана суб’єктом міжнародних відносин. Відповідно до цієї угоди Україна взяла на себе зобов’язання надати до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2,75 мільйони пудів м’яса, іншої сільгосппродукції і промислової сировини. 12 лютого УНР звернулася до німецької сторони з проханням ввести війська, за допомогою яких сподівалися розв’язати внутрішні проблеми. Підсумком цього став австро-німецький військовий контроль над територією України.
Навесні 1918-го посилилися опозиційні настрої щодо Центральної Ради. Невиконання Україною умов Берестейського договору щодо поставок хліба й сировини державам Четверного союзу викликали невдоволення і роздратування німецького командування. Німецький чинник став одним із ключових в підготовці державного перевороту 29 квітня 1918 року. Цього ж дня Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР (“Статут про державний устрій, права і вільності”), де Україна проголошувалася суверенною державою з неподільним кордоном.
29 квітня 1918 року в Києві за участі понад 6 тисяч делегатів відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом усієї України. Впродовж однієї ночі гетьманські війська встановили контроль над усіма урядовими установами. Того ж дня гетьман розпустив Українську Центральну Раду та проголосив Українську Державу.
Скоропадський отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою. Також йому належало право оголошувати надзвичайний стан, амністію, надавати громадянство тощо. Таким чином Гетьманат 1918 року був авторитарно-бюрократичним режимом, із близькими до диктаторських повноваженнями глави держави.
Органи влади
Вищим керівним органом Української Держави стала Рада Міністрів – виконавча та законодавча влада одночасно. Її структура нагадувала УНР-івську. Щоправда, ліквідували російське, польське, єврейське відомства, а поштово-телеграфне реорганізували в департамент Міністерства внутрішніх справ. Натомість з’явилися міністерства охорони здоров’я та віросповідань. Освітнє отримало назву Міністерство народної освіти та мистецтва. За Гетьманату зазнала трансформацій і судова гілка влади. Замість Генерального суду УНР утворили Державний сенат – вищий судовий орган. Формування Ради Міністрів доручили Миколі Василенку, який головував на перших засіданнях, але з 7 травня уряд очолив нащадок старовинного козацько-старшинського роду Федір Лизогуб. У кадровій політиці гетьман в значній мірі спирався на вихідців із української аристократії, які мали досвід державної служби.
7,5 місяців законотворчості
Одним із найважливіших напрямів діяльності було законотворення. Загалом, в Українській Державі було ухвалено понад 500 нормативних актів, у середньому на місяць – по 70. Серед новацій – прийняття першого державного бюджету як узагальненого кошторису. Скоропадський також ініціював розроблення проектів державних символів Української Держави. До роботи в спеціальній комісії залучив Георгія Нарбута, котрий запропонував Державний Герб – “зображення козака з мушкетом на плечі.., у верхній частині якого розміщено Володимирський тризуб. Навколо... буяв рослинний орнамент, виконаний у стилі козацького бароко”.
Внутрішня політика гетьмана “стояла” на трьох “китах”:
– відновлення приватної власності на землю та повернення її у товарний обіг;
– створення боєздатної армії;
– утвердження українського культурно-освітнього простору.
Земельна реформа
Вона мала стати чи не основною серед перетворень на засадах “відчуження земель по дійсній їх вартості від великих земельних власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів”. Однак теоретично правильне положення про непорушність права приватної власності в конкретно-історичних умовах тогочасної України лише спричинило соціальну напругу. Поміщики отримало юридичні підстави для відновлення земельно-майнової власності. Це викликало селянський спротив, масове невдоволення владою гетьмана та його німецько-австрійських союзників. Улітку майже всіма регіонами прокотилася хвиля повстань. Найбільшим було Звенигородсько-Таращанське. До серпня виступи набули загальноукраїнського масштабу, а тоді почали вщухати.
 Гетьман Скоропадський зі штабом оглядає Сірожупанну дивізію. Серпень 1918 року.
Справи військові
Багато зусиль гетьман докладав до військового будівництва. Як професійний військовий Павло Скоропадський, як ніхто інший, усвідомлював значення національних збройних сил, але був зв’язаний забороною перед союзниками мати регулярну армію. Тому після перевороту більшість військових формувань УНР, зокрема корпус Січових стрільців та дві Синьожупанні дивізії були розформовані. Натомість частини Запорізького корпусу Армії УНР, який щойно визволив від більшовиків Донбас, були зведені в бригаду, а потім реорганізовані у Запорізьку дивізію, що охороняла північно-східні кордони України.
Для формування дієвих збройних сил Української Держави планувалося створити 8 територіальних корпусів і 5 кінних дивізій. Загальна чисельність армії в мирний час мала становити 310 тисяч осіб. Проте реалізувати ці амбітні плани гетьману не вдалося. Військовим міністерством були сформовані кадри лише територіальних корпусів, а також гетьманська гвардія – Сердюцька дивізія із заможного селянства Лівобережжя. У серпні гетьманському урядові була передана Сіра (Сірожупанна) дивізія. Вона отримала назву 1-ї Козацько-стрілецької дивізії. Того ж місяця гетьман видав наказ про відновлення стрілецької формації – Окремого загону Січових стрільців. Його особовий склад на початок листопада налічував 59 старшин і 1187 стрільців. Особливі надії гетьман покладав на козацтво, в жовтні затвердив закон “Про відновлення українського козацтва”.
Фінанси
Більш ефективною, в порівнянні з добою Центральної Ради, була діяльність уряду у фінансово-фіскальній сфері. Міністерство фінансів домоглося введення та зміцнення національної валюти, функціонування Державної скарбниці, Українського державного банку, митної та податкової служб, відновлення державної цукрової і горілчаної монополії. Завдяки таким заходам прибутки склали близько 3,2 мільярда карбованців.
Справи закордонні
Зовнішньополітичний курс Гетьманату майже повністю визначався союзницькими зобов’язаннями перед Четверним союзом. До безперечних успіхів на міжнародному фронті належало визнання Української Держави цими країнами, а також Азербайджаном, Грузією, Доном, Кубанню, Польщею, Фінляндією, Румунією і Швейцарією. Дипломатичні відносини були встановлені ще з 8 державами – Бельгією, Вірменією, Голландією, Грецією, Данією, Норвегією, Персією і Швецією. Загалом Україна відкрила 11 дипломатичних і до 50 консульських представництв у 20 країнах світу, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництв 24 держав.
У вересні 1918 року гетьман здійснив офіційний закордонний візит до Німеччини. Тоді Берлін засвідчив підтримку самостійної Української Держави. Переговори про встановлення кордонів тривали з Росією, Австро-Угорщиною, Румунією, Білоруссю та козацьким Доном. У травні 1918 року була визначена лінія розмежування між військами Української Держави та Росії. Завширшки 10–40 кілометрів вона отримала назву “нейтральна зона”.
Українізація
В Українській Державі продовжувалися процеси українізації, започатковані УЦР. Завдяки міністрові народної освіти та мистецтва Миколі Василенку введено обов’язкове вивчення в усіх середніх школах української мови, літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військових частинах створили курси українознавства. У листопаді 1918-го в Україні діяло 150 українських гімназій, для яких видруковано кілька мільйонів підручників.
6 жовтня 1918 року на основі Українського народного університету в Києві було відкрито Український державний університет. Колишні російські університети оголосили українськими державними. Науковцям надали право захищати дисертацій українською мовою. У Полтаві від жовтня 1918 року запрацював історико-філологічний факультет із усіма правами університету.
 22 жовтня святково відкрили Кам’янець-Подільський державний український університет. Його ректором обрано Івана Огієнка.
Академія наук
Кульмінацією розвитку тогочасного наукового життя стало відкриття в листопаді 1918 року Української академії наук (УАН). Цьому передувала діяльність Українського наукового товариства в 1917 році. За Гетьманату з травня 1918-го справою створення УАН опікувався міністр народної освіти та мистецтва Микола Василенко. Спеціальна комісія активно запрацювала над відповідним законопроектом. 14 листопада гетьман затвердив Закон “Про заснування Української академії наук у Києві”. 24 листопада відбулося її перше засідання. Академію очолив біохімік та організатор науки Володимир Вернадський. Неодмінним секретарем став сходознавець Агатангел Кримський.
УАН мала три відділи: історико-філологічний (очолив Дмитро Багалій), фізико-математичний (на чолі з Миколою Кащенком) і соціальних наук (головував Орест Левицький). 2 серпня 1918 року засновано Національну бібліотеку Української Держави (нині – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Розпочалося академічне видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка.
 Павло Скоропадський (1873–1945) народився 15 травня 1873 року в німецькому місті Вісбадені. Дитинство провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Отримав належну соціальному статусу освіту – закінчив Петербурзький пажеський корпус. Брав участь у Першій світовій війні, нагороджений орденом Святого Георгія. У 1916 році – командир 34-го армійського корпусу, який дислокувався не території України.
Із початком Української революції активно долучився до українізації армії, став командиром 1-го Українського корпусу. У жовтні 1917 року на з’їзді Вільного козацтва в Чигирині обраний отаманом. 29 квітня 1918 року став гетьманом Української Держави. Вона здобула визнання майже 30 країн світу. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалися освіта, наука, державний апарат.
14 грудня 1918 року зрікся влади і таємно виїхав до Німеччини. Залишився лідером частини української політичної еміграції – гетьманського руху. Зусиллями Павла Скоропадського у 1925 році створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. У роки Другої світової війни допомагав звільненню з німецьких таборів українських військовополонених і лідерів визвольного руху Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька. Помер 26 квітня 1945 року від поранення під час бомбардування у Баварії. Похований в Оберстдорфі.
|
Музей - будущим исследователям
 Начало лета приносит школьникам не только долгожданные каникулы, но и новые встречи, впечатления, знакомства. Всё это смогли получить в музее участники Летней школы для одаренных детей, члены Малой Академии Наук. Для них сотрудники музея подготовили интересный материал об известных людях Константиновки, которые прославили наш город, внесли огромный вклад в развитие науки, культуры и заслуживают доброй памяти молодого поколения константиновцев. Ребят познакомили с биографией нашего земляка поэта-песенника Вадима Николаевича Семернина. В залах музея звучали его песни так хорошо известные старшему поколению: «Аист», «Колыбельная», «Хороши вечера на Оби», «О, женщина» и многие другие лирические песни. В 80-е годы песни Вадима Семернина звучали на радио и с экранов телевизоров в исполнении И. Кобзона, Л.Зыкиной, М. Кристалинской, В. Толкуновой, Т. Синявской. Вадим Николаевич автор многих поэтических сборников, стихотворных книжек для детей, нескольких сборников песен. В свои приезды в родной город Вадим Николаевич всегда посещал музей, и сейчас в фондах музея бережно хранятся его книги с дарственными надписями.
Вторым, хорошо известным в научных кругах константиновцем, с которым познакомились ребята, стал Янцелевич Анатолий Савельевич, легендарный моряк, Почетный полярник с мировым именем, капитан дальнего плавания, член географического общества СССР. Имел звание лорд-капитана, что позволяло судну под его командованием без лоцмана заходить в любой порт мира. Анатолий Савельевич совершил два кругосветных путешествия, 12 походов, 4 из которых арктические, прошел 32 тыс. км. На швертботе совершил плавание по маршруту Москва – Дальний Восток – Москва. Видеофильм о семье Янцелевичей ребята смотрели с интересом, открывая для себя незнакомые страницы истории города.
После завершения теоретической части занятия, школьникам показали всю экспозицию музея, чтобы будущие ученые и исследователи смогли решить, какой период, какие события, судьбы каких людей могут стать темой для написания МАНовской работы.
|
Энергия Космоса – Энергия Души
Музей верен своим традициям. И одна из них – это открытие новых талантов в городе. Именно с таким талантливым человеком Гринько
 Еленой Алексеевной константиновцы и гости нашего города смогли познакомиться на ее персональной выставке, представляющей рукодельные панно в технике стринг-арт, что в переводе означает «искусство ниток». Стринг-арт – вид рукоделия, доступный каждому: с помощью лишь гвоздей и ниток при определенном умении можно создать настоящий шедевр. Стринг арт (String Art) - это и достаточно популярное творчество, которое позволяет сочетать не сочетаемые, на первый взгляд, вещи: лёгкость нитей и жёсткость гвоздей. Этот вид рукоделия придумали английские ткачи почти четыре века назад: они натягивали нити в определенной последовательности на вбитые в дощечки гвозди и получали декоративные панно, которыми потом украшали стены домов. А в конце XIX века известная английская исследовательница и математик Мэри Эверест Буль усовершенствовала эту технику, и так появился современный стринг-арт. С его помощью Мэри помогала детям изучать геометрию. Данная техника помогает создать как небольшой простой декор, так и целое полотно со сложным рисунком. Хотя в картинах стринг-арт и используются прямые линии, изображение кажется объемным из-за того, что нити наслаиваются друг на друга и сплетаются в причудливые узоры.
Елена Алексеевна назвала свою выставку «Энергия Космоса – Энергия Души». Тематика работ
 Елены Алексеевны самая разнообразная: здесь и «12 плодов дерева жизни», и «Четыре стихии», и «Райский сад», и «Дверь, которую никто не может закрыть» и многое другое. Елена Алексеевна не только имеет золотые руки, она мастер слова – поэт, член литературного объединения «Зеркало» при местной газете «Знамя индустрии»,
 возглавляет известную в городе Службу здоровья. Присутствующие на открытии выставки учащиеся из Иллинивского пришкольного лагеря не только с интересом слушали автора, но и задавали ей много вопросов, просили почитать ее стихи. А взрослые посетители отметили, что и поэзия, и рукоделие Елены Алексеевны объединены ее талантом, духовностью, энергией души.
|
О Древе жизни и Райском саде
|
1 червня - Свято дитинства
 «Скажіть, що ви знаєте про права дитини?» - з таких слів розпочалась інтерактивна година в музеї для дітей з пришкільного табору ЗШ№5. І з’ясувалось, що дітлахи можуть перелічити деякі свої права, але не можуть пояснити, що вони означають і чому потрібно права дітей виділяти окремо. І тоді співпрацівники музею «провели» школярів через століття існування людства і показали, як змінювалось відношення суспільства до дітей, чому виникла необхідність юридично закріпляти їх права. Діти - це найбільше наше багатство, бо це майбутнє всієї планети. Але дитина не може сама себе захистити, тож берегти це багатство – важливіша задача людства. І тоді були прийняті важливі міжнародні документи: у 1924 р.- Женевська декларація прав дитини (Ліга націй), у 1959 р. – Декларація прав дитини (ООН), а 20 листопада 1989 р. - «Конвенція  про права дитини». Міжнародний день захисту дітей в Україні відзначається щорічно 1 червня з 1998 року.
Під час музейного інтерактиву діти грали в гру «Пам’ятай своє ім’я», і визначали яка стаття Конвенції закріплює право дитина на ім’я. Пригадували прислів’я до різних статей Конвенції: прислів’я про необхідність навчання – ст.28, прислів’я про дозвілля - ст.31. Розгадували які права дитини порушені в казках «Попелюшка», «Буратіно», «Колобок». Встановлювали як права співвідносяться до обов’язків кожної людини. Дивились відеофільм «Чи знаєш ти права свої». Долучилась до свята Молодіжна ліга майбутніх поліцейських, як один з гарантів захисту прав дітей в Україні.
Завершилась зустріч екскурсією до авторської виставки майстра декоративно-ужиткового мистецтва Хотенкової Олени, деякі вишиті картини якої присвячені материнству, як вищому прояву піклування про дітей.
|
День Європи 2018: Кіпр
19 травня 2018 р. в місті Покровську відбулось обласне святкування Дня Європи. Костянтинівка презентувала острів у Середземному морі – Кіпр.
Різноманітні кольорові фото кіпрських пейзажів, фестивалів, карнавалів, історичних архітектурних пам’яток прикрашали демонстраційний намет. Все це, а також всілякі солодощі, якими пишається Кіпр, привертали увагу численних учасників свята.
 Наукові співробітники музею представили острів Афродіти почесним гостям: голові Донецької облдержадміністрації Павлу Жебрівському, командуючому Об'єднаними силами Сергію Наєву, Надзвичайному і Повноважному Послу Румунії в Україні Крістіан-Леону Цуркану, почесному консулу Болгарії в Україні Сергію Желеву. Вихованці костянтинівської школи мистецтв порадували глядачів прекрасним виконанням танцю «Сиртакі», віртуозною грою на музичних інструментах, чудовою піснею на грецькій мові.
Яскраві фарби, аромати, емоції, сувора історія – все це Кіпр! Він зібраний із яскравого сонця, теплого моря, високих гір і гостинних кіпріотів. І той, хто хоч раз побачив Кіпр, назавжди залишить його у себе в серці.
|
